Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/110

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 102 —

похо̂дъ ведеться оденъ по одному; повѣнь спинила во̂йну зъ Ятвягами; Данило не забувъ, що у него є другій ворогъ и по̂шовъ на него. Во̂нъ любивъ самому до всего прикладатися и скро̂зь, де треба, приложити власныхъ рукъ; на во̂йнѣ во̂нъ самъ оглядувавъ мѣсцево̂сть, окопы и подѣлявъ працю съ простыми вояками. Данило бувъ чоловѣкомъ великои хоробрости; котра вызначалася ще змалку его, а особливо показалася въ безталанный для Руси 1223 ро̂къ. Данило першій перейшо̂въ проти Татаръ рѣчку Калку и ставъ по переду своихъ полко̂въ. Отъ якъ мовить про сей выпадокъ лѣтопись: „Съразившимся полкомъ на мѣсто, Данилъ же виѣха на передъ, и Семюнѣ Олюєвичь и Василько Гавриловичь, поткоша въ полкы Татарьския; Василькови же сбодену бывшю въ перси, младъства ради и буєсти не чюяше ранъ бывшихъ на телеси єго: бѣ бо возрастомъ 18 лѣтъ, бѣ бо силенъ. Данилови же крѣпко борющися, избивающи Татары, видивъ то Мьстиславъ Нѣмый, мнѣвъ яко Данилъ сбоденъ бысть потче и самъ въ нѣ, бѣ бо мужь и отъ крѣпокъ: понеже ужика сый Роману отъ племени Володимеря, прирокомъ Мономаха, бѣ бо велику любовь имѣя ко отцю єго, єму же поручивше по смерти свою волость, дая князю Данилови. Татаромъ же бѣгающимъ, Данилу же избивающи ихъ своимъ полкомъ, и Олгови Курьскому, крѣпко бившимся, инѣмъ полкамъ сразившимся съ ними, грѣхъ ради нашихъ Рускимъ полкомъ побѣженымъ бывшимъ: Данилъ видивъ, яко крѣпцѣйши брань належить въ ратныхъ, стрѣльцѣмъ ихъ стрѣляющимъ крѣпцѣ, обрати конь свой на бѣгъ, устрѣмления ради противныхъ. Бѣжащю же єму, и вжада воды, пивъ почюти рану на телеси своємъ, во брани не позна єя крѣпости ради мужьства возраста своєго: бѣ бо дерзъ и храборъ, отъ главы и до ногу єго не бѣ на немъ порока“.

Данило вважавъ за великій соромъ во̂дступати во̂дъ ворога безъ бою. Разъ во̂нъ не радивъ Володимиру Руриковичу выступати на Половчанъ, коли жь вже єго ублагали на те, а пото̂мъ зустрѣвшись съ Половчанами, усовѣщували во̂дступити, Данило мовивъ: „Подобаєть воину устрсмившуся на брань или побѣду прияти, или пастися отъ ратныхъ; азъ бо возбраняхъ вамъ, нынѣ же выжю яко страшливу душу имате; азъ вамъ не рѣхъ ли, яко не подобаєть изыти труднымъ воємъ противу цѣлымъ, нынѣ же почто смущаєтеся? изыдете противу имъ“.