Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/111

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 103 —

Данило бувъ такои юнацкои вдачи, що готовъ бувъ помагати въ боротьбѣ слабѣйшому, хочь бы у него и не прохали запомоги. Данило бувъ не то̂лько хоробрымъ воякомъ, а ще й добрымъ ватажкомъ. Во̂нъ бувъ вдатнымъ не то̂лько до політичнои дѣяльности, во̂нъ не любувався въ самихъ лишень во̂йсковихъ справахъ, во̂нъ бувъ не то̂лько великимъ лицаремъ, а показавъ велику спосо̂бно̂сть упорядкувати свою державу. Певно, що за се лѣтопись называє єго: „княземъ мудрымъ“, „вторымъ по Соломонѣ“. Иниціятивѣ Данила мы приписуємо ось що: „Руси бо бѣяху полонилѣ многу челядь и боярынѣ; створиша же межи собою клятву Русь и Ляхове: аще по семъ коли будеть межи ими усобица, не воєвати Ляхомъ Рускоє челяди, на Руси Лядьской“. Сеи умови, на жаль, не выконали Поляки; Данило мусивъ не додержувати сеи умовы въ боротьбѣ съ Поляками и иншими ворогами, бо вже такій тодѣ бувъ духъ часу и такъ чинили вороги єго. Загаломъ своими поглядами Данило бувъ княземъ до-татарскои Руси и въ державне житє єи не внѣсъ новои идеи хочь и носивъ королѣвску корону. Свѣдомо во̂нъ не прямувавъ до реформъ; але жь за него розумѣня удѣльнои Руси не во̂дбилися шко̂дливо на долѣ єи, бо Данило визначався за надто безкористною вдачею до свого меншого брата, незвычайно любивъ єго, дѣлився зъ нимъ землями, яки̂ придбавъ. Брать плативъ єму те жь щирою прихильностю, цѣлий вѣкъ вони не сварилися и жили великими приятелями. Оденъ не починавъ нѣчого, не порадившись зъ другимъ; въ усѣхъ походахъ вони стояли одностайно, въ бояхъ оденъ доглядавъ другого и остерегавъ во̂дъ небезпечности.

Во̂дро̂жнявся ще Данило й тымъ, що любивъ правду. Коли Мстиславъ Удатный благавъ не покидати єго, Данило во̂дповѣвъ: „Имамъ правду въ сердци своємъ“. Разъ Данило вдався на прощу до Жидичина, що бувъ бо̂ля Луцка: „И зва и Ярославъ къ Лучьску; и рѣша єму бояре єго: приими Луческъ, зде ими князя ихъ“; оному же отвѣщавшу, „яко приходихъ зде молитву створити святому Николѣ, и не могъ того створити“, иде въ Володимерь. Оттуду же, собравша рать, посласта нань“. Декотри̂ зъ єго сыно̂въ по̂шли по батькови; коли Австрійскій князь благавъ Романа Даниловича во̂дректися во̂дъ Угорского короля, що ошукавъ єго, Романъ во̂дповѣвъ: „Пра-