землю свою, наследавши путь отца своєго великаго князя Романа, иже бѣ изъострился на погания, яко левъ, имъ же Половци дѣти страшаху“.
Слава Данила розо̂йшлася и по сусѣдныхъ земляхъ. Батый вѣдавъ про Данила ще перше, нѣ жь прійшовъ на Волынь: „Батыю же вземшю градъ Кыєвъ и слышавшу єму о Данилѣ, яко въ Угрѣхъ єсть, поиде самъ Володимерю“. Вертаючись изъ за Карпатъ, Батый бажавъ злапати Данила; на останку, коли Данило прибувъ до Орды, Батый витавъ єго съ шанобою. Нѣмцѣ те жь шанували Данила, мовлячи до него: „Тебе дѣля миръ створимъ со Выкынтомъ, зане братью нашу многу погуби“.
Коли такъ шанували Данила єго сучасники, то певно, що й нащадки вважатимуть не инакше отсю свѣтлу, найприятнійшу особу руску XIII. в., передъ котрою иде въ сутѣнъ навѣть Олександеръ Невскій и котра була самымъ виднѣйшимъ дѣячемъ полѣтичнымъ, оборонителемъ Украиньско-руского народу и ватажкомъ єго за труднои годины.
