вныхъ Русино̂въ а церкву на ново посвятити и во̂ддати латиньскому духовеньству.
Той самъ Миколай Одровонжь зъ Блажеєвичь, біскупъ Перемыскій (1452–1474), такъ якъ и сучасный арцибіскупъ Льво̂вскій Григорій зъ Сянока (1451–1479) и ихъ наслѣдники дбали о помноженє своихъ приходо̂въ, бо ихъ латиньски̂ біскупства, положени̂ середъ православныхъ, були лихо вывѣновани̂. Тому набувають вони до́бра земски̂ найбо̂льшь купномъ за призволомъ королівскимъ, переносять ихъ на право церковне, закладають шпиталѣ и брацтва шко̂льни̂.
Окро̂мъ Одровонжѣвъ мають великій вплывъ на краєви̂ во̂дносины и інши̂ можни̂ родины своимъ майномъ и становищемъ. Се були шляхоцки̂ родины, що прибули съ Польщи або Шлєзка, або такожь давни̂ руски̂ роды. До першихъ зачисляємо брато̂въ зъ Ярославя Рафала и Спытка, родину съ Ходечь на Хлопахъ, села по̂въ милѣ во̂дъ Комарна во̂ддаленого, родину Тарло̂въ съ Щекаревичь въ Стрыю и на По̂дгайцяхъ, родину Сѣниньскихъ, що король Владиславъ Ягайловичь обдарувавъ єѣ Олеськомъ зъ волостями сумѣжными, родину Гербурто̂въ, розвѣтвлену въ Землѣ Льво̂вско̂й и Перемыско̂й, родину Габданко̂въ въ Бучачу надъ Стрыпою, поселеныхъ на Руси за часу Ольгерда и Казимира Великого, що писалися на Язло̂вци и Монастерискахъ; — до другихъ зачисляємо: Ходоро̂вскихъ на Ходороставѣ, въ Куропатникахъ, Бортникахъ и Звенигородѣ; Гердеєвичѣвъ въ Перемышлянахъ, Тенетникахъ, Оренинѣ на Подо̂лю, родину Лопатокъ на Осталовицяхъ и т. и. Побо̂чь сихъ родинъ польскихъ и рускихъ мають до́бра земски̂ и сидять въ Земляхъ Рускихъ давни княжи̂ роды руского або литовского поколѣня. Такъ н. пр. князѣ Гурконы на Лисятичахъ, во̂дъ котрыхъ ще по нынѣ має назву село Гурко, коло Перемышля, — князѣ Кошерски̂ зъ Литвы, державцѣ Стронятина, а передъ усѣма князѣ Гольшаньски̂, близьки̂ свояки останнёи жѣнки короля Владислава Ягайла Зонки (Софіи), матери Ягайловичѣвъ Владислава и Казимира.
