Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/137

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 129 —

вичѣвъ, якъ посвоячени̂ зъ останними князями сеи дінастіи[1]. Литовцѣ и получени̂ зъ ними Татаре нападали на нынѣшню схо̂дну Галичину, сягали своими загонами поза Сянъ и Днѣстеръ та пустошили ихъ вширшь и вздовжь во̂дъ по̂вночи и сходу. По смерти Казимира В. (1370), за панованя Владислава князя Опольского (до р. 1379), Людвика В. и королевои Маріи, дочки Людвика В. (до р. 1386), точилася ще бо̂льше кро̂вава боротьба о Землѣ Руски̂ мѣжь Польщею а Литвою. По̂сля сполученя Литвы съ Польщею подружемъ в. князя Ягайла съ королевою Ядвигою устала вправдѣ отверта во̂йна мѣжь тыми двома державами о Землѣ Руски̂. Однакъ властилюбни̂ браты Ягайла, а именно Свидригайло, хапаючись сепаратистичныхъ змагань Литвы до зо̂рваня и такъ слабого звязку єи съ Польщею, розпочали отверту боротьбу съ Короною. Съ тою то частиною Литвы, що змагала во̂дорватись во̂дъ Польщи, лучаться Татаре, жадни̂ новои добычи, и Русины на Волыни, Подо̂лю и Червоно̂й Руси, н. пр. Богданъ Рогатиньскій. Сему Рогатиньскому поручено сторожу замку Олеська и за те втративъ во̂нъ своє майно Рогатинъ. На останку Турки, здобувши Килію и Бѣлгородъ, двѣ твердинѣ при уйстю Дунаю та Днѣстра, заняли сильне становище на Чорноморскому побережу, близькому Червонои Руси. Татаре въ Кримѣ, узнавши (1475) султано̂въ своими зверхниками, служили съ того часу політицѣ турецко̂й. Коли жь и съ по̂вночи велики̂ князѣ Московски̂, розбивши Орды Татаръ Заволжскихъ (1480) приняли титулъ царѣвъ и стали посягати за краями рускими злучеными зъ Литвою и по̂дмавляли Татаръ Кримскихъ проти ненавистнои Литвы и Польщи, съ того часу здавалося, що наѣзды Татаръ та Турко̂въ на край въ спо̂лцѣ зъ дволичнымъ Волоскимъ воєводою Стефаномъ — за Казимира Ягайловича — будуть сыпатися безѣ ко̂нця и мѣры.

  1. *) Болеславъ Тройденовичь якъ найблизшій своякъ наступивъ по Юрію II., а коли сего строили бояре руски̂ подчасъ бенкету въ день Благовѣщеня 1340 р., наступає Казимиръ В. Въ письмѣ до Царгородского патріярхи просить Казимиръ о высвяченє выбраного зъ волѣ князѣвъ и бояръ рускихъ єпископа Антонія на митрополіту Галицкои Руси; въ сему письмѣ доказує Казимиръ В. правно̂сть свого панованя на Руси тымъ, що останни̂ Руски̂ князѣ були єго свояки, що вони вымерли, а во̂нъ по нихъ одѣдичивъ Руску Землю. Танъ само и Литовски̂ князѣ основують свои права до Руси на споро̂дненю зъ Рускими князями.