Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 7 —

сусѣдъ. Поляки пустилися навѣть на хитрощѣ, що бъ захопити єго до своихъ рукъ: вони по̂дмовили свого боярина Петра, чи Петрона; сей по̂длестився до Володаря, впросився до него на службу и запомо̂гъ Полякамъ захопити Володаря. Братъ Володарѣвъ и сыны єго выкупили єго за 2000 гривенъ, але незабаромъ во̂нъ вмеръ року 1124. Разомъ съ вплывомъ Поляко̂въ затвердився и вплывъ Угро̂въ на Теребовельско-Перемыски̂ справы. Вперше Угры прибули до Галичины року 1098, ихъ закликавъ Святополкъ Изъяславовичь запомагати єму проти Ростиславовичѣвъ и Давида. На сей разъ Уграмъ не пощастило. Давидо̂въ помо̂чникъ, Половчаньскій ханъ Бонякъ, побивъ ихъ до останку. Але вплыву Угро̂въ запомагали, якъ и вплыву Поляко̂въ, кревни̂ звязки черезъ шлюбы. Трохи по троху во̂дносины Ростиславовичѣвъ до своихъ захо̂дныхъ сусѣдо̂въ набираються тои жь вдачи, якою вызначалися во̂дносины Рускихъ князѣвъ въ загалѣ, се бъ то стале ворогованє и разомъ свѣдомо̂сть кревного звязку. Отакъ по̂дъ часъ во̂йны Изьяслава Мстиславовича зъ Юріємъ Довгорукимъ послы Изъяслава и єго помо̂чнико̂въ Угро̂въ и Поляко̂въ промавляли до Кієвского князя: „Вы намъ есте въ отца мѣсто; мы всѣ христіяне одна братя собѣ“.

За сыно̂въ Володаря и Василька розпочинаються усобицѣ въ Галичинѣ. (Въ рускихъ лѣтописяхъ Галичь споминається вперше за князюваня Святополка-Михайла 1093–1113). Усобицѣ завѣвъ Володимирко, Володарѣвъ сынъ. Своими поглядами на во̂дносины до молодшихъ своихъ родичѣвъ Володимирко похожій на Андрѣя Боголюбского; сей повыганявъ брато̂въ и небожѣвъ, що бъ не дѣлити земель; таке саме замѣрявся вчинити и Володимирко. Во̂нъ завѣвъ колотнечу зъ братомъ Ростиславомъ, але за сего вступилися Васильковичѣ и Великій князь Мстиславъ и не попустили Володимиркови взяти верхъ. На останку всѣ браты єго повымирали, лишився оденъ небо̂жь, Иванъ Ростиславовичь. Володимирко злучивъ по̂дъ своєю рукою всѣ Галицки̂ краины, а Иванъ мусивъ утечи зъ ро̂дного краю и цѣлый вѣкъ сво̂й тынятися, даремно силкуючись вернути собѣ батько̂вщину. Володимирко зробивъ столичнымъ мѣстомъ Галичь. Було вже мовлено, що Володимирко своєю вдачею вельми походивъ на князѣвъ по̂вно̂чно-схо̂днои Руси XIII. вѣку. Прямованє сихъ князѣвъ було таке саме, якъ и у Володимирка — зажирливе. Якъ вони, такъ и Володимирко