Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 8 —

метою свого житя ставивъ змо̂цнити и поширити своє князѣвство. Всѣ засобы, що вели до сеи меты, во̂нъ вважавъ за добри̂; на клятьбу и присягу не звертавъ жаднои уваги. Н. пр. беручи участи въ усобицѣ Юрія Довгорукого зъ Изъяславомъ Мстиславовичемъ, Володимирко захопивъ ко̂лька Изъяславовыхъ мѣстъ; згодя Изъяславъ побивъ єго; во̂нъ заприсягъ, що верне єму захоплени̂ мѣста, але за першои можливости зрѣкся своєи присяги, та ще й шуткувавъ, коли Изъяславо̂въ посолъ нагадавъ єму про присягу. „Сей ли крестець малый“ цѣлуватиму? шуткувавъ во̂нъ, доводячи, що хрестъ не має силы пошкодити єму. Коли жь остило єму слухати усовѣщуваня посла, во̂нъ промовивъ: „Довольно есте объ томъ говорили, а теперь поди вонъ“. Лѣтопись повѣдає, що того жь дня Володимирка постигла кара: идучи до вечернѣ, во̂нъ наразъ почувъ ударъ въ плечу и скоро вмеръ (1153). Володимирко̂въ синъ Ярославъ Осмомыслъ хотѣвъ було вернути Изъяславови спорни̂ мѣста, такъ Галицки̂ бояре не дали єму сего вчинити. Ярославъ по̂сля того увесь сво̂й вѣкъ пильнувавъ про суцѣльно̂сть свого князѣвства и нѣчимъ не надѣливъ безталанного Ивана Берладника. Иванъ за по̂дмогою Изъяслава заходився силою вернути батько̂вщину, але замѣръ сей ско̂нчився тымъ, що Изъяславъ Давидовичь и самъ позбувся свого трону.

За часы Ярослава въ перше трапляється въ лѣтописи звѣстка про внутрѣшню дѣяльно̂сть. Лѣтопись повѣдає, що Ярославъ бувъ споко̂йнои вдачи и тымъ самъ не ходивъ на во̂йну, а выряжавъ воєводъ, що бъ лѣпше уладнати въ своѣмъ князѣвствѣ внутрѣшни̂ справы. Одначе звѣстка Ипатієвскои лѣтописи така коротка, що не можна сказати, чимъ вызначилося те внутрѣшнє упорядкованє краю. Зведени̂ до одного Татищевымъ звѣстки съ ко̂лькохъ лѣтописей, дають намъ бо̂льшу вѣдомо̂сть. По симъ звѣсткамъ Ярослава боялися сусѣды черезъ те, що воєводы єго разъ-у-разъ помагаючи Грекамъ, Чехамъ и Уграмъ, переняли во̂дъ нихъ воёвничу штуку, до того и сами̂ були хоробрыми. Тымъ то Ярославъ бувъ безпечный, не боявся нападу сусѣдъ и звернувъ всю свою увагу на упорядкованє въ краю: во̂нъ заклика́въ чужинныхъ ремѣснико̂въ, розвѣвъ крамарство особливо зъ Византією, будувавъ нови̂ мѣста и особливо пильнувавъ надъ ширенємъ просвѣты. Во̂нъ самъ бувъ доволѣ просвѣченымъ; любивъ читати, вмѣвъ ко̂лька чу-