въ до́брахъ приватныхъ служили въ загальному ополченю за своихъ дѣдичѣвъ або разомъ зъ ними. Мѣсто Ярославъ достарчувало воза о чотирёхъ коняхъ зъ во̂зникомъ, добре наладованого живностю. Не маємо доволѣ грамоть въ цѣло̂й ихъ основѣ и въ повному змѣстѣ, тому й не можемо близше означити загальнои нормы въ тому взглядѣ для мѣстъ або осель на во̂льнѣйшому правѣ. Маємо прикладъ, що жида Волчка зъ наданємъ єму во̂йто̂вства въ оселѣ Вербѣжѣ, що во̂нъ наново поселивъ, вызволено во̂дъ доставы самострѣлу або машины воєннои та особистои службы во̂йсковои. За те во̂нъ бувъ повиненъ достарчити доброго коня въ цѣнѣ 3 ко̂пъ срѣбныхъ грошѣвъ на кожде загальне ополченє. Въ иншому случаю дѣдичь разомъ зъ во̂йтомъ поносять тягарѣ воєнни̂ на выправу самострѣлу и воєнного воза зъ запрягомъ та припасо̂въ воєнныхъ, а осадники були повинни̂ достарчити дѣдичеви и во̂йтови „вырядъ“, се бъ то датокъ для воєннного походу.
Польски̂ королѣ, або за ихъ приводомъ магнаты засновували мѣста и означували границѣ, по за котрыми заказували крамарювати всякими товарами. Тому-то сумѣжни̂ села мусили въ мѣстѣ купувати предметы, потрѣбни̂ до господарства та особистого ужитку. Тутъ скуплялися и ремесла, отже ремѣсники осѣдають то̂лько по селахъ на во̂льнѣйшому правѣ. При надаваню права магдебурского признавано въ певно означеныхъ границяхъ яко выключне право громады мѣскои, робити солодъ и варити напитки та ставити коршмы. Такожь и Льво̂въ, сей головный го́родъ Земель Рускихъ, вѣнованый Казимиромъ В. р. 1356 и Владиславомъ Опольскимъ р. 1372 сумѣжною землею, здовжь рѣки Полтвы, вымѣреною на франконьски̂ ланы, мавъ докладно означени̂ границѣ. У Львовѣ жили во̂льни̂ мѣщане и передмѣщане, свои и гостѣ, христіяне, Жиды и музулмане, Русины, Поляки и Нѣмцѣ, католики и православни̂. По̂дъ высокимъ замкомъ, здається недалеко костела св. Яна, во̂дъ непамятныхъ часо̂въ сидѣли Русины, Во̂рмене та Жиды. Инши̂ мѣста двигалися промысломъ та крамарствомъ, скупляючи єго съ цѣлои околицѣ въ своихъ тѣсныхъ грани-
