По̂дчасъ тои розправы згадано такожь про до́бра до монастыря Унева приналежни̂ и про монастырь Крылосъ коло Галича. Посѣлости земски̂ Крылоса нынѣ творять часть до̂бръ столовыхъ митрополіты Руского. На Покутю побо̂чь Долины бувъ уже тодѣ монастырь Спаса, коли село тымъ именемъ назване було вже Казимиромъ IV. переказане приходству лат. обр. въ Долинѣ. Въ р. 1424 въ Снятиньскому окрузѣ по̂дъ Косовомъ єсть монастырь надъ рѣкою Рыбницею.
У Львовѣ и по иншихъ мѣстахъ, де поселилися можни̂ родины польски̂, повставали кляшторы лат. обр., такъ н. пр. въ Самборѣ, въ Переворску, у Львовѣ[1], де вже р. 1400 бувъ такожь фундованый шпиталь св. Духа. Єго управитель займає важне становище мѣжь духовеньствомъ лат., а побожни̂ и свѣтски̂ духовни̂ спѣшать щедрыми даровизнами обезпечити бытъ институціи, заложенои за для по̂льги людского терпѣня.
Наслѣдкомъ институцій и правъ, яки̂ Землѣ Руски̂ набули во̂дъ часу конституціи въ Єдльнѣ, обыватель, се бъ то переважно поселеный шляхтичь, по̂дносивъ сво̂й голосъ на соймахъ провінціональныхъ въ Корчинѣ та на вѣчахъ земскихъ, выказувавъ потребы краю и домагався ихъ поладженя. Черезъ те наберавъ самъ почутя свободы та горожаньскои го̂дности. Шляхтичь уживавъ усѣхъ правъ суспо̂льныхъ та політичныхъ, мавъ майже необмежену власть надъ кметемъ; отже во̂нъ мо̂гъ во̂ддатися выключно житю прилюдному на зъѣздахъ генеральныхъ та краєвыхъ вѣчахъ, а коли матеріяльный бытъ єго бувъ зовсѣмъ забезпеченый, мо̂гъ безъ перепоны сповняти повинности во̂йскови̂.
- ↑ Зубрицкій въ Хроніцѣ м. Львова каже, що не 1460, якъ подає Зиморовичь, але 1465 заложеный костелъ деревляный, кляшторъ й каплиця Бернадино̂въ у Львовѣ. Домінікано̂въ спровадила до Львова що за кн. Льва I. въ друго̂й половинѣ XIII. ст. єго жѣнка Констанція, дочка короля Угорского. Ихъ кляшторъ и костелъ стоять на мѣсци, де по̂сля рукописи суфрагана лат. арцибіскупа Пиравского у Львовѣ стоявъ дво̂ръ (палата) Рускихъ князѣвъ а бо̂ля него монастырь оо. Василянъ св. Ивана
