Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 13 —

мѣста Ярослава року 1249 побивъ Ростислава Михайловича. Зъ сего часу зникають и внутрѣшни̂ колотнечи и напады зверхнихъ ворого̂въ, котри̂ бо̂льшь 50 лѣтъ хвилювали Галичину.

Теперь Романовичѣ твердо осѣлись на по̂вденно-захо̂дно̂й Руси, Данило въ Галичѣ, а Василько у Володимирѣ. Весь часъ далѣ до XIV. вѣку бувъ по̂днесенємъ зверхнихъ, змо̂цненємъ внутрѣшнихъ во̂дносинъ. Сей розвитокъ ишо̂въ доволѣ швидко, не вважаючи на нападъ Татаръ.

Року 1250 Татарска Орда прислала до Данила, хочь ляконічне, але страшне вымаганє: „Дай Галичь“. Лѣтопись повѣдає, що князь во̂дъ сего вельми засумувавъ, бо не було въ него добрихъ засобо̂въ супротивлятися; мѣста не були добре укрѣплени̂, значить, нѣде було переховатися селянамъ во̂дъ Татаръ. Жалкуючи во̂ддавати Татарамъ Галичь, Данило поѣхавъ до Орды, що бъ зложити свою поко̂рливо̂сть и прихилити до свого краю ханову ласку. Съ тугою на серцю ѣхавъ во̂нъ до берего̂въ Волги, мимоволѣ пригадуючи собѣ долю Михайла Всеволодовича и боярина єго Федора. Туга єго стала ще бо̂льшою, коли во̂нъ довѣдався, що Великій князь Ярославъ, ѣздивши до хана, мусивъ тамъ выконати деяки̂ поганьски̂ звичаѣ и що певно и єму, Данилови, не минути сего. Одначе сталося лѣпше, нѣ жь во̂нъ гадавъ: въ Ордѣ ласкаво єго повитали, нѣ до чого не примушували, а то̂лько натякнули, що во̂нъ такъ довго гаявся ѣхати до хана. Навѣть єму догаджали якъ дорогому гостеви, н. пр. спостерѣгши, що кумысъ єму не подобається, заразъ замѣсть кумысу стали давати вино. Перебувши въ Ордѣ 25 днѣвъ, Данило вернувся до свого князѣвства. Лѣтописи нѣчого не повѣдають, чи дававъ Данило Батыєви яки обовязки, чи нѣ. Цѣкава рѣчь: чому Татаре такъ терпеливо ждали Данила и були таки ради̂, коли во̂нъ прибувъ до Орды? „Данило! говоривъ ханъ: чому еси давно не пришелъ, а нынѣ оже еси пришелъ, а то добро же“. Певно, що Татаре увесь часъ во̂дъ 1243 до 1250 р. пильнували змо̂цнити сво̂й вплывъ на по̂вно̂чну Русь и не звертали великои уваги на Галичину; до того вони постерегли, що Галичина має тѣсный звязокъ зъ сусѣдными державами захо̂днои Европы; бо бючись зъ Генрихомъ, княземъ долѣшнёи Шлєзіи, вони вже тямили, яку силу має Захо̂дъ. Захо̂дне лицарство, огорнуте въ зелѣзо, стояло дружно и Татарамъ було воно небезпечнымъ. Такъ коли другого дня по̂сля