Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/23

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 15 —

Такимъ конгресомъ бувъ зъѣздъ въ Тарновѣ року 1262.

Особливу вагу мають за Данила во̂дносины до Литвы, бо за єго часу выробилася Литовска держава. Є стародавна приказка: „Зле Романе робиши, що Литвою ореши“. Ся приказка, якъ и звѣстки Кадлубка и Стрыйковского свѣдчать, що Романъ по̂дгорнувъ Литовцѣвъ. Ти̂ муки, що вынесли во̂дъ Романа Литовцѣ не могли зробити зъ нихъ приязныхъ сусѣдо̂въ Романовичамъ и Литовцѣ безъ перервы нападають на Галичину; си̂ напады и спустошеня вельми шкодили Данилови и Василькови. На щастє Романовымъ дѣтямъ Литовцѣ сами̂ себе знесилювали своими усобицями, — бажаючи знайти, коли выникне на те потреба, запомоги у сусѣдо̂въ. Литовцѣ въ року 1215 прибули до Данила и Василька „миръ дающе“. Зъ сего часу вони приятелюють зъ Галичанами и воюють проти ихъ ворога Лешка Бѣлого. Треба сказати, що по̂дъ словомъ Литовцѣ не слѣдъ розумѣти цѣлый Литовскій наро̂дъ, а лишень во̂друбни̂ роды або племена; зъ нихъ одни̂ могли приятелювати, а други̂ ворогувати сѣ тымъ самымъ княземъ. Тымъ-то нема нѣчого дивного въ звѣсткахъ про напады Литовцѣвъ по̂сля мировои зъ Даниломъ въ роцѣ 1215. Си̂ напады ставили своєю метою грабованя и спустошеня и не вельми були безпечными за для Рускихъ князѣвъ. Правдива небезпечно̂сть во̂дъ Литвы починається въ XIII. вѣцѣ. Того часу во̂друбни̂ Литовски̂ князѣ, не вдовольняючись руйнованями Галичины, пильнують по̂дгорнути єѣ и заложити тамъ свои князѣвства. Отакъ сынъ Жмудского князя Монтвила, Ердивилъ, незабаромъ по̂сля зруйнованя Татарами захо̂днои Руси, зайнявъ зруйновани̂ руски̂ мѣста и заложивъ мѣжь ними першій литовско-рускій удѣлъ Новый Городокъ. Зь другого боку Литовски̂ краины починають прямувати зъєднатися помѣжь себе и замѣсть дро̂бнихъ и несильнихъ краинъ, зложити одну мо̂цну державу самосто̂йну. Отся идея и выконанє єи выпало на долю Миндовга. Миндовгъ бувъ чоловѣкъ на скро̂зъ перенятый прямованємъ до самовласти и заснованя мо̂цнои держави. Прямуючи до такои меты, во̂нъ не вважавъ на засобы. Мѣркуючи, що инши̂ Литовски̂ князѣ шкодять єго замѣрамъ, Миндовгъ кого зъ нихъ повыганявъ, а кого звѣвъ зъ свѣта, а Землѣ ихъ пригортавъ по̂дъ свою власть. На сѣй стежцѣ во̂нъ здыбавъ одначе перепону, що наробила єму великого клопоту. Мѣжь иншими Миндовгъ бажавъ