спекатися и кревняко̂въ своихъ князѣвъ Тевтивила, Евдивила и дядька ихъ Викинта: во̂нъ вырядивъ ихъ воювати Русь, сказавши имъ: „Хто що здобуде, те нехай и тримає при собѣ“. Князѣ забрали Смоленьскъ, Полоцкъ и Витебскъ. Не вѣдаємо, чи за се Миндовгъ хотѣвъ повбивати ихъ, якъ повѣдає Ипатієвска лѣтопись, чи може во̂нъ вымагавъ, що бъ вони покорилися и по̂длягли єму, але вони повтѣкали до Данила, жонатого зъ сестрою Тевтивила и Евдивила и просили у него запомоги проти Миндовга. Не вѣдаємо, яки̂ були перше во̂дносины Галицкого князя до Литовского: оповѣданє про бо̂й 1249 згадує про Литву, що прибула по̂дпомагати Данилови; може се було Миндовгове во̂йско, а може запомога иншихъ Литовскихъ князѣвъ, н. пр. Тевтивила, або Евдивила. Якъ бы тамъ воно не було, але Данило радо згодився запомогти своихъ шурино̂въ. Хоча въ основѣ сеи запомоги лежала Данилова воєвнича вдача, одначе єѣ выправдували и полѣтични̂ обставины. Було бъ нерозумно не покористуватися ворогованємъ и усобицями середъ народу хороброго, воєвничого, прямувавшого зложити зъ себе мо̂цну державу. Тымъ Данило загадався зробити на Литву великій нападъ; „Время христіяномъ на поганые, яко сами имѣють рать межь собою“, писавъ Данило до Польскихъ князѣвъ, сподѣваючись спонукати и ихъ до во̂йны проти Миндовга. Поляки нѣ бы й згодилися, але въ само̂й рѣчи жаднои участи не взяли въ во̂йнѣ. Тымъ часомъ Викинтъ по̂днявъ проти Литвы Жмудь, Ятвяго̂въ, а Тевтивилъ перейшовши на латиньску вѣру, прихиливъ до себе Рижскихъ Нѣмцѣвъ. Такимъ побытомъ Миндовгови загрожувала велика небезпечно̂сть; бажаючи спекатися во̂дъ неи, во̂нъ оповѣстивъ, що хоче охреститися и за те добувъ собѣ королѣвскій вѣнець и запомогу лицарства. Тодѣ повернувся во̂нъ проти Тевтивила. Сей зъ Жмудяками, Ятвягами и Даниловымъ во̂йскомъ выступивъ на бо̂й десь бо̂ля невѣдомого мѣста Воруты. А Данило тымъ часомъ пустошивъ Новгородську околицю. Миндовгъ постерѣгъ, що вороги єго и безъ Нѣмцѣвъ доволѣ сильни̂ и помирився зъ Даниломъ, та що бъ закрѣпити згоду зъ нимъ, одруживъ свою доню зъ Шварномъ. Съ того часу въ рускихъ справахъ помѣчаємо значну участь Миндовгового сина Войшелка, або Войсилька. Войсилько стоить уваги: во̂нъ вызначився незвычайною хижостею; во̂нъ радѣвъ, коли лилася людска кро̂вь и тяжко сумувавъ,
