Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 17 —

коли не выпадало причині, що бъ кого вбити. Бувши довгій часъ завзятымъ поганиномъ, во̂нъ перейшовъ на христіяньску вѣру и навѣть по̂шовъ въ черцѣ, а князѣвство своє, се бъ то Новгородокъ, Слонимъ и Волковыйскъ, во̂ддавъ Романови. Згодя во̂нъ забажавъ переселитися на св. Гору, та того часу выникли колотнечи у Византійско̂й имперіи, черезъ що шляхъ на св. Гору ставъ небезпечнымъ и Войшелкъ мусивъ лишити своє бажанє и збудувавъ собѣ монастырь бо̂ля Новгородка на березѣ рѣки Нѣмана.

Натурально, що Миндовгови не по серцю були оти̂ уступки, що зробивъ во̂нъ Данилови, и во̂нъ чекавъ то̂лько доброго выпадку, що бъ розпочати нову боротьбу. Правда, що першій починъ дали Романовичѣ хоча й проти своєи волѣ. Року 1260 Бурундай покликавъ ихъ воювати Литву. Данило самъ не поѣхавъ до Бурундая, а вырядивъ Василька. Василько, бажаючи вгодити баскакови, напавъ на дорозѣ на невеличкій во̂ддѣлъ Литовского во̂йска, побивъ єго и набравши полоннико̂въ, привѣвъ ихъ до Бурундая. Отсе зрушенє Романовичами згоды выкликало страшенну по̂мсту Войшелка: во̂нъ захопивъ Данилового сына Романа, котрый съ того часу на вѣки зникъ, не вѣдомо якимъ побытомъ. Вѣдаємо лишень, що во̂нъ похороненый въ Холмѣ въ соборно̂й церквѣ Богородицѣ. Даремно пото̂мъ Данило и Василько довгій часъ руйнували Литву; вони тымъ выкликували то̂лько таке жь руйнованє Литовцями ихъ земель. Обопо̂льни̂ напады ско̂нчилися въ роцѣ 1262 боємъ бо̂ля Небля: тутъ Василько такъ побивъ Литовцѣвъ, що зъ нихъ жадный не лишився живымъ. Дальше вже лѣтопись не згадує про колотнечу Данила зъ Миндовгомъ: та й не до того вже имъ було: и той и другій мусили обертатися дома; въ Данила були на метѣ Татаре, у Миндовга єго во̂дносины до папы и нѣмецкого лицарства. Перейшовши на христіяньску вѣру, не зъ щирои охоты, а примушеный обставинами, Миндовгъ въ само̂й речи зо̂ставався поганиномъ: потайно ставивъ жертвы идоламъ и тримався поганьскихъ звичаѣвъ и забобоно̂въ. Съ такими поглядомъ не мо̂гъ во̂нъ на довго бути христіяниномъ; до того жь съ христіяньства не придбавъ во̂нъ жаднои користи: лицарство згодилося запомагати єму не инакше, якъ що бъ за по̂дмогу во̂нъ во̂дступивъ лицарству частину єго земелъ. Погодившись съ кревнякомъ своимъ Тройнатомъ, запеклымъ ворогомъ Нѣ-