Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 18 —

мецкого Ордену, Миндовгъ тихцемъ ладився до боротьбы зъ лицарствомъ и року 1259 розпочавъ сю боротьбу, вступивши до Курляндіи. Литовцѣ бо̂ля рѣчки Дурбы побили лицарство; Миндовгъ по̂днявъ тодѣ въ Прусахъ ворохобню и во̂дрѣкся во̂дъ христіяньскои вѣры и королѣвскои короны. Въ Орденѣ не було спроможности покарати єго. Уладивши отакимъ чиномъ свои зверхни̂ во̂дносины, Миндовгъ въ Литвѣ прямувавъ спекатися во̂дъ кревняко̂въ своихъ: мо̂цныхъ супротивнико̂въ не траплялося и во̂нъ, якъ мовить лѣтопись, набрався великои пыхи и гордованя, що й довели єго до погибели. Въ роцѣ 1262 вмерла єго жѣнка; Миндовгъ багато журився за нею и покликавъ до себе сестру поко̂йнои, жѣнку князя Давмонда, що бъ въ купѣ зъ нею оплакати свою обопо̂льну страту: коли приѣхала сестра — во̂нъ побрався зъ нею, здаючись на те, що такъ бы то бажала поко̂йна єго жѣнка. Розлютованый Давмондъ наважився вбити Миндовга и року 1263 выконавъ сво̂й замѣръ, коли Миндовгъ выступивъ въ похо̂дъ проти Романа Бряньского. Войшелкъ, довѣдавшись про пригоду зъ батькомъ, такъ перелякався, що втѣкъ до Пиньска. Жмудею и Литвою ставъ правити Давмондо̂въ прихильникъ Тройнате: незабаромъ три конюхи Миндовга вбили єго. Тодѣ Войшелкъ рушивъ до Новгородка, тутъ прійшло до него на по̂дмогу Шварнове и Василькове во̂йско и зъ нимъ во̂нъ вступивъ на Литву. Литва радо вызнала єго наступникомъ Миндовга. Власть не приманювала Войшелка, але батькова смерть вымагала по̂мсты. Христіяньска вѣра не выкоренила ще думокъ и почутя выплеканыхъ поганьствомъ за молодого ще вѣку Войшелка. Зъ озвѣренємъ поганина мордувавъ во̂нъ усѣхъ, кого по̂дзоривъ въ ненависти до батька єго Миндовга. Коли вже нѣ надъ кимъ було мститися, Войшелкъ вернувся въ сво̂й монастырь замолювати грѣхи свои. Запомога подана єму Рускими князями цѣлкомъ перемѣнила во̂дносины Литвы до Руси. Ся перемѣна выпала вже тодѣ, коли Данила не було на сему свѣтѣ: во̂нъ вмеръ року 1261, на 63 роцѣ свого вѣку. Лѣтопись про него повѣдає: „Се же король Даніилъ, князь добрый, хоробрый и мудрый, иже созда городы многи, и церкви постави, и украси ѣ разноличными красотами; бяшеть бо братолюбіемъ свѣтяся, со братомъ своимъ Василькомъ; сей же Данило бяшеть вторый по Соломонѣ“. Се характеристика незвычайно повна и певна, вона обо̂ймає усю дѣ-