Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/28

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 20 —

Зовсѣмъ натурально, що Галичина потягла на Захо̂дъ и порвала звязокъ съ по̂вно̂чнымъ сходомъ а єдналася зъ сусѣдными державами захо̂днои Европы.

Перемѣна въ во̂дносинахъ Галичины до Литвы сталася ось якимъ побытомъ: свою кро̂ваву по̂мсту Войшелкъ выконавъ за по̂дмогою Василька и Шварна и ско̂нчивши єѣ „нарекъ Василька аки отца себѣ и господина“, а йдучи въ монастырь, во̂ддавъ Шварнови своє князѣвство. Во̂нъ во̂дрѣкшись во̂дъ свѣта, осѣвся въ Данило̂вскому монастырѣ бо̂ля Угровска; сюда перебрався до него старый учитель єго чернечого житя, Григорій Полониньскій. Шварно и Василько мешкали поблизу.

Отакъ бо̂ля князя-черця зо̂бралися всѣ люби̂ єго приятелѣ „се мы здѣ, близъ мене сынъ мой Шварно, а другій господинъ мой отецъ князь Василько, а тѣма ся иму утѣшивати“, говоривъ Войшелкъ. Выданє Шварнови Литвы зробило недобрый вплывъ на Льва, чоловѣка за надто завидливого и зажирливого и выкликало мѣжь нимъ и Войшелкомъ ворогованє.

Левъ въ роцѣ 1268 просивъ Василька звести єго зъ Войшелкомъ, що бъ вони побачилися. Войшелкъ побоювався Льва и не хотѣвъ спершу ѣхати, а дальше згодився, положившись на Василька. Князѣ зъѣхалися у Нѣмця Маркольта и весело справляли свою стрѣчу. По̂сля обѣду Левъ поѣхавъ до монастыря св. Михайла, де опинився Войшелкъ и постукавшись въ дверѣ єго келіи, мовивъ: „Куме, напіемся“. Почалася нова гулянка; отутъ князѣ посварилися и по̂дпилый Левъ убивъ Войшелка. Небавомъ за тымъ вмеръ Шварно и Литва зно̂въ во̂длучилася во̂дъ Руси. Князювати на Литвѣ сѣвъ Тройденъ, поганинъ; про него наша лѣтопись промовляє не добре, именуючи єго окаяннымъ, клятымъ и т. и.

Дальше въ во̂дносинахъ Даниловыхъ сино̂въ до Литвы замѣтна подѣя, заведена въ лѣтописи по̂дъ рокомъ 1289. Лѣтопись повѣдає, що Литовски̂ князѣ Будикидъ и Будивидъ во̂ддали Мстиславови Володимирскому Волковыйскъ, „абы съ ними миръ держалъ“. Имовѣрно, выяснити сю звѣстку можна колотнечою на Литвѣ. Князѣ Литовски̂ бажали забезпечити собѣ споко̂й, хочь бы й поступившись чимъ зъ свого князѣвства. Ся колотнеча була останнимъ актомъ безладу, по̂сля котрого зложилася мо̂цна Литовска держава.