Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/31

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 23 —

за сихъ князѣвъ Данило Мстиславовичь до̂йшо̂въ повныхъ лѣтъ и добувъ собѣ на удѣлъ Белзъ, а сынъ єго Юрій прилучивъ до него Холмъ, за згодою короля Казимира въ роцѣ 1366.

По̂сля смерти Андрѣя и Льва (1324 р.) на Галицкому тронѣ сѣвъ Юрій II. Андрѣєвичь († 1335). На нѣмъ зако̂нчився ро̂дъ Рускихъ князѣвъ, що самосто̂йно кермували Галичиною.

Отъ и все, що вѣдаємо зъ исторіи Галичины по̂дъ рукою князѣвъ зъ Рурикового роду. Дякуючи Карамзину, маємо, хочь коротки̂ звѣстки по̂сля 1292 року съ ко̂лькохъ грамотъ: вони зробили можливымъ звести хочь певну генеальогію Романовыхъ потомко̂въ. Зъ во̂дто̂ля довѣдуємося, що князѣ Галича и Володимира въ XIV. вѣцѣ були такими сильными, що обѣцяли нѣмецкому лицарству оборону проти Татаръ и иншихъ ворого̂въ. Сю звѣстку по̂дпирає и вѣдомый вже намъ листъ Локетко̂въ до папы; Локетокъ, якъ було вже мовлено, именує князѣвъ Льва и Андрѣя несхитнымъ щитомъ Польщи проти Татаръ. По такимъ звѣсткамъ гадаємо, що тодѣ на по̂вденно-захо̂дно̂й Руси Татарске ярмо коли не зовсѣмъ було знесене, то певно знесилене. Дальше довѣдуємося, що князѣ пильнували змо̂цнити въ своѣй державѣ купецки̂ справы, не боронили и приѣздити и во̂льно крамарювати купцямъ-чужинцямъ. Грамоты за Юрія II. выходили именемъ не самого лишенъ князя, але разомъ и именемъ бояръ: значить, въ половинѣ XIV. вѣку князѣвска вага поменшала, а боярска побо̂льшала.

Якъ не урывочни̂ отси̂ звѣстки, та все жь таки вони не по̂дпирають тои думки, що по̂вденно-захо̂дна Русь того часу (перша половина XIV. вѣку) бо̂льшь и бо̂льшь знесилювала и на останку по̂шла на здобычь чужинцямъ. На чому основано отсю думку? Може на тому, що не достає жерелъ? Коли такъ, то се не певно! Лѣтописи наши̂ звертали увагу переважно на зверхни̂ во̂дносины: внутрѣшнє житє нашихъ предко̂въ було таке убоге на змѣстъ, таке разъ-у-разъ однакове, що не приманювало письменнико̂въ писати то̂лько про него. Такимъ робомъ бракъ жерелъ на якій-будь чась, може иншій разъ свѣдчити, що того часу зверхни̂ во̂дносины державы були безпечными, споко̂йными, а внутрѣшнє становище нѣ въ чо̂мъ не перемѣнилося. До того жь таки й до̂йшли до насъ деяки̂ звѣстки про Галичину за першу половину XVI. вѣку. На останку може