Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 24 —

й є де Галицки̂ лѣтописи за XIV. вѣкъ, та вони ще не вѣдоми̂. Тымъ-то лѣпше буде не вырѣкати ще присуду про по̂дупадъ по̂вденно-захо̂днои Руси за часу останнихъ потомко̂въ Романа Великого; вважаймо, що всѣ, яки̂ є звѣстки про той часъ, вони свѣдчать супротивне. На доказъ сего подамо ще звѣстку зъ житя митрополѣты Петра. Авторъ житя Кипріянъ, мовлячи про часъ Юрія Львовича повѣдає: „Тогда бо бяше въ своей чести и времени земля Волыньская, всякимъ обильствомъ и славою преимуща“.


II.
ГАЛИЧЬ ПО̂ДЪ РУКОЮ ЧУЖИНЦѢВЪ.

Протягомъ 350 лѣтъ Галичане звыкли перебувати по̂дъ рукою князя, мавши єго за верховну власть. Ото жь якъ вмеръ Юрій II., лишилися вони безъ князя и ватажка, а до самоуправы вони не доросли, ще и не спромоглися погодитися, якъ уладнати свою долю. Обернутися за княземъ собѣ на по̂вно̂чь, у Галичанъ не було й думати. Звязокъ Галичины зъ захо̂дными сусѣдами бувъ вже тодѣ такій мо̂цный, що Галичане обернулися до захо̂дныхъ сусѣдъ и зъ во̂дто̂ль покликали князя за для своєи Землѣ. Можливо̂сть добути Галичину роздражнила сусѣдъ и мѣжь ними выникла боротьба, котра велася 50 лѣтъ и ско̂нчилась прилученємъ Галичины до Польщи року 1387.

Ми за певне вѣдаємо, що по̂сля смерти Юрія II. були ще на по̂вденно-захо̂дно̂й Руси єго далеки̂ родичѣ зъ Рурикового роду: такими можна вважати Данила Мстиславовича, або сына єго Юрія, князѣвъ Холмскихъ. Въ родѣ князя Льва, записаному въ граматку одного льво̂вского монастыря, стоить 32 мужескихъ именъ. На останку Длугошь по̂дъ рокомъ 1340 повѣдає: „plures enim (duces Russiae) ea tempestate exstabant“. Не тямимо, въ якому становищи перебували отси̂ Руриковичѣ, що лѣтописи промовчують про нихъ, або згадують мимоходомъ, то се ще нѣчого не доводить про силу и вагу князѣвъ; вѣдомо, що ще въ XIII. вѣцѣ дро̂бни̂ удѣльни̂ князѣ стали перевертатися на бояръ н. пр. князь Слонимскій, воєвода Володимира Васильковича, князѣ Поросьски̂ и инши̂. Ти̂, що ще задержували свои удѣлы, були таки̂ знесилени̂, що жадного вплыву не мали. Були ще у Юрія