Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 25 —

II. родичѣ зъ жѣнчиного боку, державцѣ самосто̂йни̂, н. пр. Мазовецкій князь Болеславъ, сынъ Маріи, Юрієвои сестры и Тройдена. Вони черезъ сво̂й родово̂дъ, мали сяке-таке право на спадщину по̂сля Юрія. Галичане выбрали на князя собѣ Болеслава. Болеславъ зложивъ обѣцянку нѣчого не перемѣняти безъ народнои волѣ. Одначе небавомъ зломавъ свою обѣцянку, почавши ширити по Галичинѣ латиньску релігію и утискати православну. Наро̂дъ ремствувавъ; ще бо̂льше обурювало наро̂дъ роспуство дво̂рскихъ людей Болеслава, набраныхъ нимъ съ Поляко̂въ, Чехо̂въ и зъ Нѣмцѣвъ. До̂йшло до того, що року 1340 Болеслава отроєно.

Болеславъ вмеръ въ марци, а въ цвѣтню король Казимиръ, помщаючи Галичанамъ за смерть свого кревняка, забравъ вже Льво̂въ. Львовяне не сподѣвалися нападу, не приладилися оборонятися и мусили по̂ддатися королеви, умовившись зъ нимъ, що релігіи ихъ во̂нъ не чѣпатиме. Король позабиравъ собѣ во̂дъ Рускихъ князѣвъ багато дорогоцѣнныхъ рѣчей, яки̂ були у Львовѣ, взявъ два золоти̂ хрести съ частиною дерева съ Христового хреста, двѣ цѣнни̂ короны, князѣвскій тронъ и инши̂; тодѣ лишивъ у Львовѣ залогу зъ Нѣмцѣвъ, а самъ рушивъ назадъ.

Длугошь повѣдає, що сей похо̂дъ вѣвся 69 днѣвъ, съ 15. цвѣтня до 24. червня 1340. Трудно згодитися зъ Длугошемъ, що бъ за такій недовгій часъ, король по̂дгорнувъ нето̂лько Галичину, але й Володимирщину. Такого часу ледво стало на те, що бъ добути Льво̂въ зъ єго околицею и вернутися назадъ. Про другій похо̂дъ Казимира, що оповѣдає Длугошь, того жь разу, мы нѣчого не зустрѣчаємо у письменника того жь часу — бо̂льшь певного нѣ жь Длугошь — Аноніма, одначе треба повѣрити Длугошеви, бо инакше не можна вызначити, коли и якимъ побытомъ король по̂дгорнувъ останню Галичину. Що жь до Володимирщины, то згодя побачимо, що се цѣлкомъ неправда.

Польске панованє лягло тягаремъ надъ Русинами. Угнѣтъ релігійный, споминки про свою незалежно̂сть примусили Рускихъ бояръ мѣркувати, якимъ бы чиномъ вызволитися съ по̂дъ польскои власти. Польски̂ лѣтописи подають звѣстку про двохъ такихъ бояръ: Перемыского воєводу Дашка и Данила Острожского; вони були головными дѣячами выгнаня Поляко̂въ