Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 28 —

й иншихъ неприятелѣвъ: року 1319 вони выконали свою обѣцянку. Натурально, що Руски̂ князѣ — яко спо̂льники Ордена були ворогами Литвы. Одначе въ оповѣданю Стрыйковского надыбуємо багато помылокъ и анахронізмо̂въ, черезъ що вельми трудно звѣстки єго приняти основою за для певного оповѣданя про долю Волыни. Князь Романъ Бряньскій, про котрого згадує лѣтопись, вмеръ ще въ XIII. вѣцѣ. Зъ нащадко̂въ єго мы не вѣдаємо жадного Романа. Князями на Волынѣ и Галичинѣ въ роцѣ 1320 були Андрѣй и Левъ; зъ листу Локетка до папы знаємо, що си̂ князѣ повмирали близько 1324 р. По̂дгорненє Волыни выходить просто байкою; бо за певне вѣдомо, що по по̂вденно-захо̂дно̂й Руси, бодай до року 1335 князювавъ Рускій князь Юрій II. Андрѣєвичь, котрый найбо̂льше перебувавъ у Володимирѣ. Такъ само непевна рѣчь и завоёванє въ роцѣ 1321 Кієва; бо добре вѣдомо, що въ тому роцѣ князювавъ у Кієвѣ Федоръ, котрый бувъ по̂длеглымъ Татарамъ. Не можна цѣлкомъ знехтувати звѣстку про Гедымино̂въ похо̂дъ 1320 р., бо во̂нъ такъ добре и докладно выяснюється во̂дносинами Галицкихъ князѣвъ до Нѣмецкого Ордену и до Литвы. Трудно сказати що певного про добутки сего походу: може чи не тодѣ були завоёваными Пиньскъ и Бересть. Пиньскъ Гедыминъ надѣливъ свому сынови Наримунтови, а Бересть згодя стоявъ по̂дъ рукою Кейстута. Другій Литовскій лѣтописець (выд. Даниловича 1824 р.) цѣлкомъ промовчує про похо̂дъ Гедымина и инакше оповѣдає про злученє Волыни зъ Литвою. Повѣдавши про подѣлъ Гедыминовои державы мѣжь сынами єго, лѣтопись додає: „А Любарта, (Гедыминового сына) принялъ Володимирскій князь къ дочцѣ, во Владимиръ и въ Луцкъ и во всю землю Волыньскую“. Сей князь бувъ Андрѣй Юрієвичь, котрого сынъ Юрій II. вмеръ року 1335. За житя єго Любарть, якъ можна гадати, володѣвъ то̂лько Луцкомъ, а по смерти Юрія взявъ Володимиръ й всю Землю Волыньску. Те жь саме повѣдає и Длугошь, во̂нъ каже: „Lubardus septimus et ultimus (i. e. filius) sortem inter fratres non accepit, matrimonuim filiae unicae ducis Vladimiriensis sortitus, cum qua illi ducatis Leopoliensis et Vladimiriensis obveniebant“. (sub. a. 1382). Тутъ то̂лько та помылка, що Любартъ не володѣвъ князѣвствомъ Льво̂вскимъ, де, якъ вѣдаємо, выбрано було Болеслава Мазовецкого. Що жь до Кієва и по̂вденнои Украины-Руси загаломъ, то про часъ