завоёваня єи мы довѣдуємося съ Кієвско-печерскои рукописи XVI. в.; тамъ сказано: „Въ лѣто 6841 (1333) Гедыминъ князь Литовскій повсталъ на князя Кіевского Станислава и побѣдилъ его съ рускимъ и татарскимъ войскомъ надъ р. Ирпенью и прогнавши Татаръ, Кіевъ въ свою власть взялъ“. Выходить, що Кієвъ Гедыминъ взявъ року 1333, а не 1321. Черезъ се не можна вже сумнитися, що Кієвскій князь Федоръ, про котрого повѣдає лѣтопись, по̂дъ р. 1330 бувъ зъ руского роду[1].
Що жь теперь можна вывести про долю по̂вденно-захо̂днои Украины-Руси по̂сля смерти Юрія II?
По смерти єго держава роздѣлилася на двоє. Галичина выбрала собѣ на князя Болеслава Мазовецкого, Юрієвого небожа; а Волынь тымъ часомъ мусила боротися зъ Гедыминомъ. Забравши Пиньскъ и Бересть Гедыминъ прійшовъ 1320 р. до Володимира, де и бився съ князями Андрѣємъ и Львомъ; бо̂й выпавъ нѣ сюда, нѣ туда и Гедыминъ вернувся на Литву; того жь часу Гедымино̂въ сынъ Любартъ одружився зъ Андрѣєвою донькою и вѣномъ за нею добувъ Луцкъ. Коли зо̂ смертю Юрія II. ско̂нчився ро̂дъ Рускихъ князѣвъ, а Любартъ забравъ Волынь, съ того жь права, зъ якого Болеславъ забравъ Галичину. Коли померъ Болеславъ и Поляко̂въ повыганяли зъ Галичины, Любартъ, якъ свѣдчить сучасна лѣтопись (р. 1341, або 1342) забравъ и Галичину. Съ того часу починається мѣжь Литвою и Польщею боротьба за по̂вденно-захо̂дну Русь: обыдвѣ вони бажають загорнути и Володимирщину и Галичину.
Казимиръ не встигъ досягнути своихъ замѣро̂въ на Руски̂ Землѣ и бачучи, що вони по̂дъ рукою Литовцѣвъ, повиненъ бувъ неприязно обертатися до Литвы. Не було въ него спроможности заразъ розпочати во̂йну зъ Любартомъ; бо Любартъ зъ своими братами, зо̂бравъ бы силы съ цѣлои Литвы, а си̂
- ↑ Некритично̂сть оповѣданя про завоёванє Волыни та Кієва Гедыминомъ мѣжь 1319–1321 р. виказавъ дово̂дно В. Антоновичь въ Исторіи В. князѣвства Литовского. Волынь зберегла свою самосто̂йно̂сть по̂дъ володѣнємъ потомко̂въ кн. Данила Романовича до 1335–1340 р. и перейшла по̂дъ руку Любарта Гедыминовича яко спадщина, отже безъ завоёваня. Въ Кіевско̂й З. князювавъ 1331–1362 р. Федоръ, по̂дручникъ Татарского хана, а коли Ольгердъ 1362 р. вызволивъ Подо̂лє и Кієвщину во̂дъ Татаръ, посадивъ у Кієвѣ сына свого Володимира. (Гл. Монографіи В. Антоновича, 1885. I. стр. 50 и д.). — Ред.
