Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 30 —

силы були великими. Мусивъ Казимиръ чекати слушного часу, доки хочь на ненадовго ослабне Литва и тодѣ покористуватися, сподѣваючись, що боротьба выпаде на єго ручь. Такій выпадокъ стався року 1349. Ще съ половины XIII. в. повстала мѣжь Литовцями и хрестоносцями уперта и кро̂вава боротьба. Знаменитый магістеръ Вінрихъ де Кніпроде выкликавъ спочутє захо̂дного лицарства до своєи справы. Съ початкомъ 1349 р. зо̂бралося до него трохи не 40 тысячь Французо̂въ и Англічанъ. Зъ симъ численнымъ и добре вымуштрованымъ во̂йскомъ магістеръ въ сѣчни 1349 р. напавъ на Литовцѣвъ, 24. січня бувъ кро̂вавый бо̂й; у хрестоносцѣвъ полягло 50 лицарѣвъ и 4000 простыхъ вояко̂въ. Литовцѣвъ погибло 18.000. Така страта неминучо повинна була захитати Гедыминову мо̂ць и во̂двернути єго увагу во̂дъ Волыни, тымъ бо̂льше, що хрестоносцѣ похвалялися вчинити новый нападъ. Казимиръ пильно стерѣгъ, що дѣється у сусѣдо̂въ и помѣтивши, що вони знесилени̂, не мо̂гъ не покористуватися съ того за для своихъ замѣро̂въ на Волынь. Набравши силу во̂йска во̂нъ прожогомъ кинувся на Любартови̂ Руски̂ Землѣ и пригорнувъ ихъ року 1349. Любартови во̂нъ зъ своєи ласки лишивъ то̂лько Луцкъ, та й то зъ умовою, що бъ во̂нъ вызнававъ себе по̂дъ верховодствомъ Казимира. Зъ великимъ тріюмфомъ вернувъ Казимиръ до Кракова; але не вспѣвъ ще спочити, якъ прійшла звѣстка, що Литовцѣ напали и руйнують Волынь.

И справдѣ, Литовцѣ поправившись по̂сля нападу лицарѣвъ, зо̂брали во̂йско, що бъ во̂дбити у Поляко̂въ пригорнени̂ ними Руски̂ Землѣ. Року 1349 вони спустошили околицѣ Львова, Володимира, а дальше забрали замки въ Володимирѣ, Белзѣ, Берестѣ и напали на саму Польщу, опустошуючи року 1350 Люблиньщину, Судомирщину и Радомщину. Даремно король выряжавъ проти нихъ во̂йско. Литовцѣ, якъ свѣдчать польски̂ лѣтописи, скро̂зъ побили Поляко̂въ. Анонімъ и Длугошь звертають ти̂ невдачи на гнѣвъ Божій, за те, що втоплено крако̂вского вікарія Мартина Барижку; мы гадаємо на впаки: що свары короля зъ духовеньствомъ и шляхтою выкликали ти̂ невдачи. Натуральна рѣчь, що духовеньство и шляхта ремствуючи на короля за пригнобленє ихъ правъ и вольностей, на во̂йнѣ були абы-якими помо̂чниками королеви. Казимиръ бо̂льше и бо̂льше заклопотаный внутрѣшними справами дер-