Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/43

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 35 —

вагу, коли нагадаємо, що Володислава и Людовика єднала тѣсна дружба, вона примушувала Володислава дбати про интересы свого друга-короля. Можна гадати, що поступитися Рускою Землею спонукали Людовика и релігійни̂ замѣры: во̂нъ горячо бувъ прихильный Казимирово̂й думцѣ розповсюдити по Галичинѣ латиньску вѣру. Володиславъ бувъ ревнымъ латинникомъ; ото жь може Людовикъ и сподѣвався за єго по̂дмогою златинщити Русино̂въ. Володиславъ не бувъ самосто̂йнымъ во̂друбнымъ Рускимъ княземъ, а то̂лько наче намѣстникомъ, або леннымъ володаремъ, бо въ Людовиково̂й грамотѣ сказано, що дає єму Руске князѣвство на кермованє и збереженє. Одначе Володиславъ, яко зъ роду Пясто̂въ и яко кревнякъ Казимиро̂въ, вважавъ за собою право величатися „terrae Russiae dominus haeres“.

Ото жь року 1366 и 1377 Людовикъ съ численнымъ во̂йскомъ напавъ на Волынь и забравъ всю Володимирщину. Белзъ и Холмъ во̂нъ вернувъ Юрію, додавши єму ще Любачѣвъ и 100 гривенъ ро̂чно зъ соляныхъ копалень въ Бохнѣ, а Любартови Людовикъ лишивъ Волынь зъ умовою, що бы во̂нъ узнавъ верховну власть короля Польского и Угорского.

Володиславъ бувъ чоловѣкъ сумирнои вдачи, не любивъ воювати, тымъ-то во̂нъ не схотѣвъ кермувати Галичиною, на котру безъ перервы нападали вороги; во̂нъ вернувъ єѣ Людовикови, а собѣ добувъ во̂дъ него землѣ въ Польщѣ: князѣвства Добриньске, Гнѣнковске и Быдгощу. Грамотою 1379 р. Володиславъ оголосивъ, що всѣ мешканцѣ Галичины во̂льни̂ во̂дъ поко̂рливости єму и зно̂въ переходять по̂дъ Людовика. Длугошь въ сѣй речи суперечить Анонімови. По єго думцѣ Володиславъ зрѣкся кермувати Галичиною зъ иншои причины: король побачивши, що Галицка Русь — край богатый, родючій, захотѣвъ прилучити єѣ до Угорщины и забажавъ, що бъ Володиславъ перейшо̂въ въ Польски̂ князѣвства. Думку свою Длугошь по̂дпирає доводомъ того, що заразъ по̂сля Володислава Галичина по̂шла по̂дъ урядъ Угро̂въ, ихъ розведено скро̂зъ по мѣстахъ залогами, а декому зъ нихъ надѣлено на власно̂сть Рускихъ Земель.

У Людовика було три доньки Катерина, Марія и Ядвига; перша мусила стати королевою Угорщины. Але жадна зъ нихъ, во̂дповѣдно умовѣ 1355 року не могла сѣсти на Польскому