зъ нею подавало надѣю, що крамарство Львовянъ пошириться. Льво̂въ стоявъ на великому шляху зъ заходу на схо̂дъ — черезъ Литву и Польщу и черезъ те Львовянамъ не можна було не гадати, що пристаючи до Польщи вони сприяють власнымъ крамарскимъ интересамъ. Угорска залога у Львовѣ була невелика: не вѣдаючи, кого ѣй вызнавати за свого державця и не сподѣваючись на скору запомогу зъ Угорщины, вона не змагалася проти Поляко̂въ. Такимъ побытомъ Поляки добули Льво̂въ, не проливши крови. Дня 9. марця Ядвига оголосила грамоту, затверджаючи Львовянамъ усѣ ихъ права, привилєѣ и во̂льности. За приводомъ Львова по̂шли Перемышль, Теребовля, Сянокъ, Ярославъ. То̂лько Галичь но по̂ддавався. Поляки не здолѣли добути єго власною силою и запросили по̂дмогу у Витовта. Витовтъ на той часъ бувъ у Луцку: во̂нъ злучивъ во̂йско своє и иншихъ князѣвъ, своихъ кревняко̂въ (Юрія Белзкого, Василя Пиньского, Федора Любартовича Володимирского, Федора Рогатиньского, Юрія Слуцкого и Семена Степаньского), по̂дступивъ до Галича и примусивъ Угорского воєводу Бенедикта по̂ддатися. Хоробрый Угоръ по̂ддався зъ умовою, що бы король не прослѣдувавъ єго, а пошанувавъ и давъ єму прожитокъ. Сю умову принято и року 1388 Бенедикта надѣлено маєтностями. Кермувати Галичиною постановлено Поляка Яна (Ивана) изъ Тарнова, воєводу Судомирского.
Отакъ року 1387 збулося злученє Галичины съ Польщею. Съ того часу до XVIII. вѣку Галичина була власностю польскои короны, була провѣнцією Польскои державы. Останни̂ Руски̂ Землѣ, и мѣжь ними Волынь прилучено до Польщи яко власно̂сть Литвы. Кермували надъ ними Литовски̂ князѣ, по̂дручники Ягайла, Великого князя Литовского и короля Польского.
ВНУТРѢШНЯ ИСТОРІЯ ГАЛИЦКОИ РУСИ.
Зверхню исторію Галичины мы написали, якъ було спромо̂жно по̂сля тыхъ жерелъ, що до̂йшли до насъ. Чимало періодо̂въ зъ неи неясныхъ, темныхъ, бо далека минувшина не лишила намъ добрыхъ певныхъ звѣстокъ. Коли жь вже для
