Романовичѣвъ, а хто й не тямивъ куда треба тягти. Отъ зъ отсего безголовя и покористувався Данило. Перемо̂гши ще до 1249 р. усѣхъ претенденто̂въ на Галичь, во̂нъ тымъ самымъ во̂добравъ у бояръ можливо̂сть баламутити и по̂дгорнувъ ихъ по̂дъ свою власть. Зъ сего часу вже нема нѣчого въ лѣтописяхъ про внутрѣшни̂ колотнечѣ. За часу Юрія II. грамоты выдавалися именемъ не самого князя, але и именемъ бояръ. Зъ сего можна гадати, що въ половинѣ XIV. вѣку вага бояръ зновъ прокинулася. Але се може було й черезъ те, що Юрій бувъ ще малолѣткомъ.
Читаючи въ лѣтописныхъ оповѣданяхъ, якъ бояре знущалися съ князѣвъ, дивуємся, чому князѣ не обернулися до мѣстъ, не надавали имъ ваги и не зробили зъ нихъ по̂дпору для себе проти бояръ? Здається, бояре паралижували и силу мѣстъ, бо бачимо, що мѣщане беруть лишень пасивну участь и слухняно вважають боярску волю. Хочь лѣтопись все дѣячѣвъ именує Галичанами, але тутъ треба розумѣти Галицкихъ бояръ, а не масу горожанъ. Довести се не трудно: н. пр. по̂дъ р. 1208 лѣтопись повѣдає: „Галичане же выгнаша Данилову матеръ изъ града“. По̂дъ р. 1202 : „И еще же хотящу Володимиру искоренити племя Романово, поспѣвающимъ же безбожнымъ Галичаномъ“. Зновъ по̂дъ р. 1234: „Узрѣвше же бояре Галичстіи Василька отшедша съ полономъ, воздвигоша крамолу: Судиславу же Ильичу рекшу: „Княже! льстивъ глаголъ иѣюють Галичане, не погубисе, поиди прочь“. Року 1235, коли Данило прійшовъ до Галича, усѣ горожане мовили: „Яко се есть держатель нашь Богомъ даный и пустишася яко дѣти ко отчю, яко пчелы къ матцѣ, яко жажющи воды къ источнику“. Отъ-теперь приро̂внайте си̂ звѣстки: въ одныхъ Галичане баламутять проти Данила, выгонюють єго неньку, загадуються выкоренити Романо̂въ ро̂дъ; въ другихъ зновъ Галичане съ щирою прихильностею горнуться до Данила! Видима рѣчь, що перши̂ звѣстки повѣдають про Галичанъ-бояръ, а остання про Галичанъ-мѣщанъ. Инколи лѣтопись и во̂дро̂жняє ихъ; н. пр. по̂д р. 1235, повѣдавши про спочутя мѣщанъ до Данила, лѣтописець про бояръ каже: „Пискупу же Артемью и Дворскому Григорію возбраняющу ему, узрѣвшема же има, яко не можаста удержати града, яко малодушна блюдящеся о преданіи града, изыдоста слезныма очима и осклабленымъ лицомъ, и лижюща уста
