Зиморовича, що Жиды прибули въ Галичину въ сороковыхъ рокахъ XIII. в. Приманила ихъ туда можливо̂сть скуповувати у Татаръ награбоване добро. Ипат. лѣтопись по̂дъ р. 1288 повѣдає, що за Володимиромъ Васильковичемъ „плакалися Жидове“. Зъ сего можка гадати, що тодѣ у Володимирѣ було вже ихъ чимало. Бо̂льше єсть звѣстокъ про Жидо̂въ Караимо̂въ, та то̂лько ти̂ звѣстки треба обережно брати. Року 1830 згорѣла въ Галичѣ разомъ съ караимскою школою якась книжка на пергаментѣ: въ то̂й книжцѣ було повѣдано, що року 1243 два королѣ — татарскій Батуханъ и Данило, столицею котрого бувъ Галичь, зложили умову и ханъ дозволивъ, що бъ сотня родинъ Караимо̂въ переселилася съ Крыму въ Галичь ради крамарства. На кожну родину дано въ Галичѣ хату, землю, 100 гривень и право продавати ро̂жни̂ напоѣ. Хочь Украиньско-руски̂ князѣ й надавали чужинцямъ по̂льги, одначе показани̂ Тудельскимъ треба признати за надто великими. До того жь треба сказати, що въ роцѣ 1243 Данило ще не величався королемъ и не зносився ще тодѣ съ Татарами. Мы цѣлкомъ мусимо во̂дкинути сей документъ и взяти справедливу звѣстку Чацкого зъ єго твору про Жидо̂въ, що Караимо̂въ навѣвъ Витовть въ XV. в. спершу въ Луцкъ, а во̂дсѣль въ Галичь. Ся звѣстка здається певною ще и черезъ те, що Ипат. лѣтопись повѣдаючи про всѣ народности, яки̂ мешкали по Галичинѣ, не згадує про Караимо̂въ.
Во̂рмене зайшли въ Галичину въ XIII. в. по̂сля того, якъ Татаре по̂дгорнули Во̂рменію. Спершу значна частина ихъ перенеслася до Тавріи, въ Старый Крымъ (Ески-Крымъ), а зъ во̂дси въ Галичину, особливо до Львова. Въ архівѣ Льво̂вскои Во̂рменьскои капітулы єсть записъ, що Во̂рмене мали у Львовѣ власну деревляну церкву ще въ р. 1183; але се очивидно помылка, певно, що мусило бути 1283; бо року 1183 ще й Львова не було на свѣтѣ.
Въ деякихъ актахъ и творахъ повѣдається, що у Львовѣ мешкали „Saraceni“. Отже вельми трудно за певне сказати, хто такій були „Saraceni“. Вже жь се не Турки, бо Турки то̂лько на останку XIII. в. починають набиратися деякои ваги въ Азіи, та й то во̂йсковои, а Русь закликувала чужинцѣвъ до себе ради розвою, промыслу и крамарства. Вже жь се и не Татаре; бо є документъ, въ котрому помѣжь мешканцѣвъ
