Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/60

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 52 —

на Сходѣ, мусивъ переѣздити черезъ Льво̂въ; зъ сего Льво̂въ набувавъ выгоды транзітового купецтва. Чужимъ купцямъ не подобалося отсе право и вони дбали, що бъ зноситися съ Татарами безпосередно.

Львовяне просили князя Дмитра Любарта, не перепускати такихъ купцѣвъ черезъ свои володѣня. Дмитро выдавъ грамоту и запевнивъ Львовянъ, що не пустить черезъ сво̂й край нѣ одного такого купця, нѣ зъ Нѣмеччины, нѣ съ Польщи до Татаръ, якій не заведе складу у Львовѣ, Луцку и Володимирѣ. Року 1380 король Людовикъ новою грамотою оголосивъ, що бъ кождый купець, крамарюючи на Сходѣ, ѣхавъ черезъ Льво̂въ и тутъ чотырнайцять днѣвъ стоявъ зъ своимъ крамомъ; а черезъ 14 днѣвъ за крамъ, якого не продасть, заплативъ мыто и тодѣ вѣзъ єго дальше.

Розвиткови мѣстъ помагало магдебурске право. Се право надавъ Львову Казимиръ року 1365. Дехто зъ историко̂въ во̂дкидає сю звѣстку, разъ черезъ те, що загубилася десь королѣвска грамота, а въ друге черезъ те, що єсть звѣстка, що ще року 1352 у Львовѣ були вже конзулѣ и адвокаты. Але жь страта грамоты ще не доводить того, що самои грамоты не було, а звѣстка про конзулѣвъ и адвокато̂въ могла належати до нѣмецкихъ мешканцѣвъ Львова.

Селяньски̂ мешканьцѣ въ Галичинѣ були хлѣборобами. Въ Галичинѣ, якъ и скро̂зъ по Украинѣ-Руси истнувало громадске володѣнє землею. Землю дѣлили мѣжь громадянами на дро̂бни̂ частины во̂дповѣдно тому, якъ родила земля, якъ вона лежала до сонця и т. ин. Се чисто-рускій споконвѣчный подѣлъ (secundum consuetudinem Ruthenorum) ; єго ставлять проти нѣмецкого подѣлу (secundum jus Theutonicum) на довги̂ смуги, не вважаючи на те, якій грунтъ, чи родючій, чи нѣ. Селами приватно володѣли князѣ, бояре, купцѣ, але володѣли лишень самою землею, а не людьми: селяне були во̂льными. За землю селяне платили або во̂драбляли. Въ актахъ того часу на купно, говориться то̂лько про землю а не про людей.

И городяне и селяне давали на князя податки. Вѣдаємо, що городяне платили на „татарщину“ и на „ловчеє“. Останнє значило платню на удержанє княжихъ ловцѣвъ. Отакъ Мстиславъ Даниловичь року 1288 завѣвъ въ Берестѣ „ловчеє“ по