Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/74

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 66 —

Чимъ же бояре по̂ддержували сво̂й вплывъ? Имовѣрно, що економічными достатками. У нихъ були землѣ, що переходили во̂дъ батька до сына. На земляхъ тыхъ мешкали и люде вольни̂ и рабы (нево̂льники). Хлѣборобство въ Галичинѣ було бо̂льшь користнымъ, давало зыскъ и черезъ те у бояръ окро̂мъ нерухомыхъ до̂бръ, було велике рухоме майно; надбали вони єго, правлячи мѣстами и околицями. Отъ на отси̂ лишень фактични̂ переваги и обпиралася вага бояръ; выключнои во̂друбности своихъ правъ вони не перевели правничою дорогою и правно не во̂дро̂жнилися во̂дъ народу, а наро̂дъ не гадавъ, що во̂нъ позбувся свого вѣчевого права. Оть въ чому головна во̂дмѣна галицкихъ бояръ во̂дъ захо̂дныхъ. Галицке боярство хочь и було родовымъ, та не було станомъ обгородженымъ и простымъ людямъ можна було вступати до сего стану. Лѣтопись згадує, ко̂лькохъ такихъ бояръ. що повыходили зъ низшого стану, хоча съ тои жь лѣтописи видко, що таки выпадки траплялися вельми рѣдко. Значить, въ давнину на Украинѣ-Руси люде не вѣдали во̂друбныхъ стано̂въ. За князѣвъ вся людно̂сть краю була одностайною масою; верствы єи во̂дро̂жнялися достатками, а не правами: перши̂ зерна стано̂въ показуються лишень на самому ко̂нци княжого періоду. Исторія царизму выплекала и розповсюдила си̂ зерна. Въ давнину було такъ: коженъ чоловѣкъ має право на все; одному пощастило больше, а тому менше, оть во̂нъ и во̂дро̂жнявся яко „лучшій чоловѣкъ“; а хто лишався по заду другихъ, той звався „меншимъ“ чоловѣкомъ.

Галицки̂ бояре Данилового часу були те жь саме, що й Ярославови̂ бояре. Видима рѣчь, що Данилови не можна було не завважати на те, — на чій бо̂къ сприяють бояре, бо сама народна прихильно̂сть ще не забезпечувала єму володѣня Галичины.

А бояре змагалися проти Данила: змаганє ихъ має вдачу сталости. Инколи бояре зъ доброи волѣ наче й корилися Данилови, але коли гараздъ вчитаємся въ лѣтописи, такъ спостерегаємъ, що нѣколи бояре не хилилися до Данила щиро, а корилися єму лишень тодѣ, коли сподѣвалися, що во̂нъ въ повнѣ матиме вдачу. Покорившись, вони заразъ же починали мѣркувати, якимъ би чиномъ спекатися єго власти: або змовлялися вкоротити єму вѣку, або потайно зносилися зъ Украиньско-рускими и чужоземными князями и закликали ихъ въ Галичину.