Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/82

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 74 —

деръ, мѣркуючи встати проти Данила, змовлявся зъ боярами. Михайло Черниго̂вскій мовивъ до Данила: „Аще коли хотяхъ любо̂вь имѣти съ тобою, невѣрнии Галичане не вдадяхуть ми“.

Таки̂ спо̂льники боярства и охочи̂ на Галичину, якъ за Данила, такъ и до него були й помѣжь Рускихъ князѣвъ и мѣжь сусѣдными чужинцями.

На самъ передъ за Галичину боролися зъ Даниломъ Угры. Замахъ ихъ на Галичину показався ще въ ко̂нци XII. вѣку, а далѣ не спинявся вже зъ р. 1213. Бояре зъ р. 1219 почали щиро помагати Уграмъ, бо Угры дали боярамъ участь у верховному кермованю краємъ. Коли жь Галичина перейшла до Андрѣя, то фактичнымъ державцемъ єи ставъ Судиславъ. Коли р. 1234 померъ королевичь Андрѣй, Угры лишили свои замѣры на Галичину; але жь и по̂сля того не вважаючи на те, що Данило бувъ приятелемъ Белѣ, Угры, все таки втручалися въ Галицки̂ справи не на руку Данилови, вони запомагали Михайлови й Ростиславови Черниго̂вскимъ, тодѣ якъ ти̂ сидѣли въ Галичѣ. Беля тымъ сердешнѣйше помагавъ Ростиславови, що за сего була посватана донька єго Анна. А що Беля дававъ по̂дмогу не даремно, се знати съ того, що коли Ростиславови выпала въ Галичинѣ невдача, то во̂нъ не хотѣвъ вже давати за него Анну: згодився во̂нъ на ихъ шлюбъ лишень по̂сля Батыєвого походу, коли бувъ за надто притихъ. Съ того часу Ростиславъ чинивъ вже проти Данила не за одно зъ батькомъ, а цѣлкомъ незалежно во̂дъ него; бо зъ нимъ во̂нъ посварився. Ростиславъ мавъ незвичайно сварливу вдачу, якъ и всѣ князѣ Черниго̂вского роду.

Головными супротивниками Даниловыми за Галичину були Угры й Ольговичѣ; але траплялося, що бояре вдавалися и до стрыйного брата Данилового, Олександра Белзкого, чоловѣка досить неморального. Прецѣнь же Олександеръ все готовый бувъ злучитися и лучився зъ Даниловыми ворогами и безъ выгляду на Галицкій престо̂лъ: во̂нъ давно вже не сприявъ Романовымъ дѣтямъ, бо зъ самого малку ихъ споглядавъ на Володимирскій удѣлъ, що правомъ спадщины належавъ Романовичамъ. Ще що до Галичины, то Олександеръ може бъ и запомо̂гъ Романовичѣвъ, а вже що до Волыни, то не волѣвъ поступитися имъ и єдинымъ ступнемъ. Ото жь стративши Володимиръ на Волынѣ, Олександеръ и приставъ до ворого̂въ Романовичѣвъ, але нѣ разъ не придбавъ собѣ съ того жаднои користи.