Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/84

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 76 —

дуться охочи̂ йти проти Данила. Одначе не великои роботы стояло Данилови задушити сю пробу.

Данилова побѣда надъ боярами мала велику вагу для Галичины тымъ, що не дала по̂дгорнути єѣ чужинцямъ и не пустила на здобычь Уграмъ; а для Украины-Руси тымъ, що коли бъ зъ єи системы выйшла Галичина, то вона стояла бъ вельми слабою. Та й безъ того мусимо мати спочутє для Данила въ єго боротьбѣ зъ боярами. Бояре надъ усѣмъ ставили власну самоволю. Не шанували вони особы и таке непошанованє выявили и до князя. По думцѣ бояръ наро̂дъ мусивъ бути для нихъ поко̂рливою зброєю и жереломъ, зъ якого вони дбали добро на власни̂ кешенѣ. Ось якъ Костомаро̂въ повѣдає про панованє бояръ въ Галичинѣ: „Тутъ вже прокидались засновины того паньства, що по̂дъ польскою кормигою обгорнуло край и выкликало проти себе козаковъ“. Разомъ зъ боярствомъ упавъ и єдиный на всю нашу исторію замахъ завести на Украинѣ-Руси аристократію, зъ вагою и розумѣнємъ сего слова въ захо̂дно̂й Европѣ, аристократію яко властителя масы народнои по праву спадщины. Сей замахъ бувъ не далеко вже, що бъ выконатися, та не дало єму выконатися те, що въ Галичинѣ запанувавъ и зно̂въ затвердився устро̂й останнёи Украины-Руси.

Разомъ съ тымъ Данило ширивъ межѣ свого краю, прилучаючи до него деяки̂ Землѣ, що не були єго батько̂вщиною. За першои половины свого князюваня у него не було гадки въ повнѣ верховодити надъ Украиною-Русю и пово̂дбирати удѣлы у своихъ свояко̂въ и въ загалѣ не було въ него великого бажаня ширити якъ мога свою територію. Разъ добувши въ Кієвско̂й Землѣ мѣсто Торцькій, Данило надѣливъ нимъ дѣтей Мстислава Вдатного; другимъ разомъ во̂нъ готовий бувъ во̂дректися и во̂дъ Луцка. Коли жь дехто съ князѣвъ позбувся свого удѣлу, то не инакше, якъ по власно̂й винѣ, на пр. Олександеръ Белзкій. Во̂нъ разъ-у-разъ баламутивъ проти Данила; Данило то̂лько разо̂въ прощавъ єго и вертавъ єму Белзъ и Червень, на останку не стало въ него сили бо̂льше терпѣти. По̂сля 1234 року, коли Олександеръ втѣкавъ до Кієва, а Данило злапавъ єго, лѣтопись бо̂льше не згадує про него, а Белзъ и Червень по̂сля того во̂до̂йшли по̂дъ Данила.

Справившись въ боротьбѣ зъ боярами, Данило не спочивъ: въ головѣ єго доспѣла нова думка. Во̂нъ зрозумѣвъ, що старый