ГАЛИЧЬ ПО̂ДЪ РУКОЮ РУСКИХЪ КНЯЗѢВЪ.
Тыхъ сло̂въ Несторовои лѣтописи, що оповѣдають про розселенє Славяньскихъ племенъ по територіи сучаснои Росіи, не можна вважати за певне жерело для вызначеня, яке племя сидѣло споконвѣку на Земляхъ сучаснои Галичины и зъ якого выробилася теперѣшня Галицко-руска національно̂сть. Зъ лѣтописи можна довѣдатися хиба то̂лько про те, яки племена були сумѣжными Галичинѣ: зъ одного боку — Поляки, зъ другого — Волыняне, або Бужане, съ третёго — Улучѣ и Тиверцѣ. У Нестора сказано: „Другіе Славяне нареклись Чехами; Хровате Беліи, Серебь и Хорутане, суть также Словѣни“, а де сидѣли отси̂ Славяне, про те не сказано. Черезъ се й треба обернутися до другихъ жерелъ. Исторіографъ Сумъ, а за нимъ и Шафарикъ звернули увагу на те мѣсце въ творахъ Птольомея, де мовиться про Бесо̂въ и Карпіянъ. Бесы сидѣли бо̂ля Карпатскихъ го̂ръ и певно лишили свою го̂рску краину; бо назву ихъ зустрѣчаємо въ назвѣ сусѣднои Бесарабіи а може и Босніи. Имовѣрно, що се переселенє сталося въ V., або въ VI. вѣцѣ, по̂сля зруйнованя великои державы Гуно̂въ. Назву Карпіянъ або Карпо̂въ помѣчаємо въ назвѣ Карпатскихъ го̂ръ; сю назву переняло собѣ и те племя, що звалося Карпами. Шафарикъ вважає, що слова Карпы и Карпаты попсовани̂, выводити, каже во̂нъ, треба зъ славяньскихъ: хрибъ, хърбъ, се бъ то верхъ, гора; зъ во̂дси и руске слово хребетъ. До сеи думки можна пристати, бо Русины и нынѣ звуть Карпаты — Горбами, се бъ
