Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/96

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 88 —

Окро̂мъ того культура Русино̂въ могла доволѣ переймати и во̂дъ переселенцѣвъ зъ заходу, котри̂ тутъ мали доволѣ пошанованя и вважались на ро̂внѣ съ тубольцями. Року 1268 у Володимирѣ: „Марколтъ Нѣмѣчинъ зва къ себѣ всѣ князѣ на обѣдъ, Василка, Льва, Войшелка; и начата обѣдати, пити и веселитися“. Про Мстислава Даниловича лѣтопись повѣдає: „и созва бояры Володимѣрьскыя брата своєго, и мѣстичѣ Русции и Нѣмцѣ, и повелѣ передо всими чести грамоту братну, о даньи землѣ и всѣхъ городо̂въ и столного города Володимѣря“.

Що вплывъ чужинцѣвъ шкодить и губить народно̂сть, то се свѣдчить колишній польскій край Шлєскъ. Вся сила въ тому, въ яки сферы забирається той вплывъ и въ яко̂й мѣрѣ. Вь Галичинѣ сей вплывъ не переходивъ за межу, а головна рѣчь — Русины не засвоили латиньского обряду, а вже певно, що сей обрядъ тяжко обо̂звався бъ на національности Русино̂въ. Галичина, хочь и розвивала свою власну культуру по̂дъ вплывомъ заходу, але жь не давала тому вплывови панувати надъ національностею.

Галичина могла йти съ того часу поручь зъ заходомъ, не гонячись за нимъ; бо въ культурѣ вона стояла не низше єго; а що до сусѣдныхъ Угорщины и Польщи, то вона певно стояла поверхъ ихъ. Перше усего не видко нѣ въ Угро̂въ, нѣ въ Поляко̂въ жаднои переваги въ во̂йсковыхъ справахъ. Про се лѣтопись свѣдчить що ступень. Ми подамо то̂лько ко̂лька звѣстокъ, съ котрыхъ видко буде, якъ Угры и Поляки вважали Галицко-руске во̂йско. Рать, коли Угры стялися зъ Русинами: „велику же полку бывшю єго, устроєнъ бо бѣ храбрими людьми и свѣтлымъ оружьемъ, онѣмъ же видящимъ, не хотяхуть сразитися съ нимъ, но клоняхуться на Дьмьяна и на иные полкы“. Въ Ипатско̂й лѣтописи по̂дъ рокомъ 1229 читаємо: „Кондрату же любящу Рускый бой“; по̂дъ р. 1245: „и уведевше ляхове яко крѣпцѣє брань Руская належить, начаша просити милость получити“. Коли Данило рушивъ помагати Угорскому королеви: „бѣ полко̂въ єго свѣтлость велика, отъ оружья блистающася“, король мовивъ тодѣ до него: „не взялъ быхъ тисяще серебра за то, оже єси пришелъ обичаємъ Рускимъ отцевъ своихъ;“ выходить, що въ Русинахъ вбачали багато доброго! Разъ за походу короля Андрѣя на Русь сталось ось що: