тєм божого милосердя: „Нема призволу мого батька, що на небесах, на те, щоб хоч один із сих малих загинув“ (XVIII, 14). Для тої причини він залишає притчу хоч і яку чулу про блудного сина і замінює її притчею „про немилосерного слугу,“ (св. Матвія XVIII, 23–35). Через подібну рацію він жертвує оповіданєм про лихого богача і Лазаря, так як ранїйше вже переробив доріканє, що св. Лука кидає богачам (порівн. св. Луки VI, 20–25, до св. Матвія V, 3 і далї). Він виразно показує прихильність до безженного житя (св. Матвій XIX, 20–12). Слово вже записане у св. Марка (X, 31): Багато перших стануть остатнїми, а остатнїх першими, стає темою притчі про робітників, де ті, що прийшли перше, були поставлені на рівні з иньшими, здаєть ся, має натякати на становище язичників у церкві христіянській (св. Матвія XX, 1–16). Скілька слів св. Луки про витанє зроблене Хрестителеви дають привід до цїлої притчі (порівн. св. Луки VII, 29–30, до св. Матвія XXI, 28–32). Притча св. Луки (XIV, 16–24) про запрошених, що не хотять прийти на весїльний бенкет, списана з деякими новими подробицями, власне з характерним додатком про людину викинуту за двері за те, що прий-
