шла не в весїльній одежі, в чому можна пізнати нерозкаяне жидівство, глухе до всяких покликів (св. Матвія XXII, 1–14). Поводженє книжників і фарисеїв зганено з нечуваною острістю (гл. XXIII). Від св. Луки (XIII, 25–27) взята тема гарного оповіданя про десятеро дївчат (св. Матвія XXV, 1–13), притча про міни робить ся притчою про таланти (порівн. св. Луки XIX, 12–27, до св. Матвія XXV, 14–30). Св. Матвій пише в такий час, коли розрив христіянства з жидівством рішив ся так безповоротно, що йому приходить із крайньою твердістю одкинути жидівство. „Царство боже буде вам одібране — обявляє Ісус представникам жидівства, — і буде дане тому народови, що вироблятиме з нього плід.“ „Багато прийде від сходу й від заходу і сяде поруч із Авраамом, Ізааком та Яковом у царстві небесному, тим часом як сини царства будуть кинуті геть у темряву (св. Матвія XXI, 43, і VIII, 11–12). Щоб оцїнити все значінє такого засуду, слїд порівняти в сих двох місцях редакцію першого євангелія до редакції св. Луки (XX, 9–19 і XIII 15–29).
Нема чого провадити далї аналїз, бо вже й так сподїваємось, досить ясно доказано, що автор першого євангелія єсть
