збором він воскрешає Лазаря, що вже три днї як умер і тїло його почало гнити. Сам чудотворець поясняє се чудо, називаючи себе самого „воскресенєм і житєм,“ і тим доводить до краю лютість своїх противників, себ то жидівську старшину. Поки він скілька днїв ховаєть ся від їх лихих замірів, вони беруть ся остатнього способу, щоби позбутись його (св. Іван VII, 1 – XI, 57).
Найбільше характерний епізод сего роздїлу, се воскрешенє Лазаря; автор четвертого євангелія хотїв, щоби дїяльність Месії, всеможного лїкаря терпінь людських, закінчила ся вчинком надзвичайного оживленя; замість взірцїв поданих попередниками (св. Марко V, 22–24, 35–43; св. Лука VII, 11–17), св. Іван дає сцену, де приймає участь близький Ісусови чоловік, справжня історична особа. Але імя Лазаря було взяте з притчі св. Луки, що зветь ся притчою про лихого богача (св. Лука XVI, 20), а воскрешенє Лазаря — се тілько переведена в дїло заява, що стоїть у тому самому місцї: „Коли вони не слухають Мойсея і пророків, то не впевнять ся, хочби навіть який мертвий (а тут дїло йде власне про Лазаря) „воскрес“ (св. Лука XVI, 31). Окрім усего того св. Іван робить Лазаря
