між св. Іваном і його попередниками, яка найбільше вражала теольоґів усїх часів, се незгода що до часу, коли умер Ісус; три перші євангелія кажуть, що він сьвяткував ув останнє Паску перед смертю, четверте-ж говорить, що він був розпятий в той самий день, коли мало бути заколене пасхальне ягня. Се здаєть ся, треба вважати за форму ще виразнїйшу спільної їм усїм ідеї, що спогад про спокутну смерть Месії мусить стати на місци жидівського сьвята. Тілько там, де три перші ставили установу вечері в прочуваню мук, що мали настати другого дня, євангеліє св. Івана показує самий факт, що рішив упадок давного звичаю; емблємою сього факту стало потім христіянське сьвято; иньшими словами, смерть Ісуса постановлена просто і безпосередно на місце жидівської Паски. В сценах воскресеня ми зазначимо особливо дивні лови риби на Ґенесаретському озері, сей неначе додаток до євангелія (гл. XXI, сцена взята у св. Луки V, 1 і далї). Частина четвертого євангелія присьвячена мукам Ісусовим і тому, що було зараз перед ними, складаєть ся з св. Івана XII, 1 – XXI 26.
