Ізраеля по пустинї, а передовсїм на дивне житє пророків Ілії та Єлисея. Се велика заслуга Штравса, що він звернув загальну увагу на сей пункт. Коли Ісус із Назарета був признаний за Месію обіцяного і жданого, тодї віра христіянська перенесла на него все, що тілько оповіданя з минулого затримали надзвичайного про типічні особи якого небудь Мойсея, Давида, Ілії або Єлисея, про самий народ ізраельський, все, що тілько споминало ся у пророків про дїла, віднесені до будущого Месії. Нема нї одної подробицї в чотирьох канонїчних євангеліях, яка не походилаб із вітхненя біблїйних книг або не булаб повичена з сих книг. Треба тілько видїлити окреме істнованє в першій половинї панованя Тіберія людини, що викликала великий рух серед люду галилейського та юдейського, звіщаючи початок месійської ери. Сучасний уряд брутально відповів на те муками і стратою в столицї за римського прокуратора Понтія Пилата, але гурт відважних учеників признав ту людину за Месію.
Щоб показати виразнїйше, до якого степеня св. Марко позбавлений прикмет лїтописця, що стараєть ся вірно віддати недавно минулі подїї, пригадаймо кілька типових. Ось Ісус двичі втихомирює на
