зчачають ся доґматичним поглядом на річи, і погляд сей проведений скрізь систематично; в кожну хвилину одначе з'являють ся таємничі особи, „пророки“, орґани божої волї, що провіщають Євреям остатню руїну, справедливу кару за їх провини проти релїґії й моралї. Цїлий твір можна-б назвати проповідю про те, як Жиди отримали з божої ласки благодатну країну, потім утратили її по своїй винї, не вважаючи на численні остороги. Відомо, що після полону або вавилонського вигнаня Жиди, під протекциєю або принаймі при толєранциї перських владик, спромогли ся відновити в Палестинї сталий лад. Книги Ездри й Неємії дають нам деякі покази, на жаль досить невиразні, на сї подїї, що належать до кінця VI ст. і до всього V ст. до нашої ери. Книги Паралїпоменон дають короткий звід давної історії і початків житя нациї в формі ґенеальоґічних реєстрів потім коротко розповідають про долю Єрусалима і юдейського царства до часів полону, звертаючи особливу увагу на справу культа. Се немов би нове виданє давної жидівської історії, написане з погляду духовенства і столичного попівства. Книги Макавеїв оповідають про повстанє Макавеїв проти царя Антіоха, що
