вільність присуду. Врештї загальний збір книг Старого заповіту був упорядкований заходом Ездри, великого реставратора юдейства в V ст. до нашої ери.
З більшою частиною сих тверджень не згоджуєть ся школа сучасної екзеґетики. Від ста лїт було положено чимало працї з початку в Нїмеччинї, потім у Голяндіі, в Анґлїї, у Франциї на виясненє питань про походженє і складанє сьвятих книг. Головний результат сих довгих і детальних дослїдїв єсть той, що тепер уже не можна уважати традицийних тверджень за справдї наукові. Се твердженя емпіричні і практичні і можуть бути затримані лиш на стілько, на скілько їх потверджує дїйсно зміст книг. Коли дослїдити причини, чому традиция прийшла до ріжних своїх висновків, то побачимо таке: традиция вдоволилась тим, що віднесла цїлу серію Пятикнижя і історичних книг до того, хто виступає в них головною особою, а де такого чоловіка бракувало, то до якої иньшої славної людини, яка стояла найблизше до певних подїй. Пять книг про Мойсея (libri de Moyse), стали ся libri Moysi, книги Мойсеєві; книга Ісуса Навина занята оповіданєм про дїла сього героя, і от вона була зараз надана йому. Книга Судіїв не могла бути наданою жад-
