се ще зовсїм не дає нам способу відносити з певністю цїлі книги або уривки з них до таких стародавнїх часів.
2) Лїтература жидівська се, беручи загально, анонїмна лїтература. Автори ріжних книг зникають до певної міри перед своїми сюжетами.
Справдї, нї Пятикнижє, нї збір історичних книг не мають імен авторів. Ми бачили, як радила тому традиция, надаючи твір головним особам, що виступають там; Мойсеєви, Іс. Навинови (Josuè), Самуілови і ин.
3) Але признанє сього наводить нас на ще поважнїщу увагу. Там, де з'являють ся імена авторів, як ось у властивих пророків і в деяких Писанях, то се треба уважати за псевдонїми або псевдепіґрафи. Отся псевдепіґрафія в давнїй лїтературі жидівській і її значінє були доказані кілька лїт тому назад і, здаєть ся, що їй прийдеть ся давати щораз більше місце. Перше було призвано, що даремне було уважати авторами тих людий, яких імена стоять у заголовку таких книг, як Апокалїпси, Еноха, Ездри, Варуха, псальми Соломона, книги другого канону: Мудрости і Варуха, потім книги канонїчні: Еклєзіяста, Пісня Пісень, Притчі, Псальми, Даниіла, Плач, книги Ісаії і Захарії в ве-
