верзиєю LXX користують ся Філон, Йосиф, письменники Нового Заповіту, не конче вважаючи на варіянти її проти ориґіналу. Сї варіянти та відміни LXX від єврейського тексту найчастїйше походять із вини перекладачів, часами однак залежать і то часто, ще й від того, що перекладачі мали у себе відмінний текст від нашого. Текст верзиї LXX на жаль дійшов до нас в дуже пожаданому станї а справдї критичного виданя сеї верзиї ми не маємо й досї; про те вона, незалежно від її великого історичного інтересу, єсть дорогоцїнним способом до поправки єврейського тексту.
Поруч із грецькою верзиєю треба дати почесне місце латинській верзиї. Західна Европа, що говорила латинською мовою, хутко почула потребу в сьвятих книгах на сїй мові. Тодї була перекладена по латинї верзия LXX. Тілько важнїйші уривки сих давних латинських перекладів, відомі під загальною назвою Vetus Itala, доховались до наших часів; недавно у Франциї опублїковано найцїннїйший із сих текстів, Пятикнижє Лїонське. В кінцї IV ст. по Хр., сьвятий Єронім задумав дати християнському латинському сьвітови поправнїщу Біблїю, перекладену просто з орґіналу; він написав просто з єврейського той переклад, що потім
