Сторінка:Мстислав Рус. Причта про Садівника (Скрентон, 1914).pdf/90

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ґрунт” а не подумаєте, що лиш своя, бо чужа ще “з ґрунту” валить.

— Дуже мудро говориш — замітим лїтерат.

— Може нї? — а прецїнь і пословиця каже, що “чия фляшка на столї, того правда на селї;” — а впрочім я тобі покажу, що своєю пропінациєю всего можна доказати. — Що то за люди в шинку?

— То так звані “польські батяри”.

— Хочеш, щоб вони стали “українськими батярами”.

— Господи! а нам на що? Ще нам лиш того до біди бракує?

— Ну, ну, не горячи ся лиш памятай що на сьвітї нїчим не треба помітувати. А скажи, до чого їх Поляки уживають?

— Та відома річ: до виборів, до оваций, манїфестаций і т. п.

— А бачиш? Чиж ви не могли би те само устроювати своїми “батярами”? Колиж бо у вас за богато серця, ви занадто ідеалїсти.

— Се правда.

— Отже. — А тепер покажу тобі диво. Всї ті “батяри” стануть за десять хвиль Українцями.

Новий Рік встав і вийшов в шинок. Він шепнув щось шинкареви, і крикнув голосно до сидячих в шинку: