Сторінка:Мунте А., Франко І., Ведмеді.pdf/5

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

в дійсності він жене хутчіш бистрого коня. Вмить він наздігнав її і наче пес сів на своє звичайне місце в її ногах, пихкаючи та обнюхуючи її. Жінка обурилась. Вона й так спізнилася на обід, не мала вже часу, щоби відпровадити його домів, а зі собою брати його не хотіла. До того ж він зірвався з ланцюга, отже виявся невихованим і неслухняним. Гострим голосом приказала вона йому повернутися і погрозила йому своєю парасолькою. На мить він остовпів, подивився на неї своїми хитрими очима, але не думав відходити, далі обнюхував її. Коли вона замітила, що він ще й загубив свою нову перев'язку зі шиї, ще більше розлютилася і вдарила його парасолькою по носі. Так міцно, що ця зломилася. Він знову здивувався, потряс головою, відчинив кілька разів велику пащеку, наче б хотів щось сказати. Відтак повернувся і пішов цією самою дорогою, що й сюди, назад. Час від часу приставав і обертався за жінкою. Відтак вона втратила його з очей.

Ввечері, коли пані прийшла додому, сидів він на свойому звичайному місці, очевидно пригноблений своїм становищем. Пані, що все ще була лиха, підійшла до нього і насварила гнівним голосом. Він не дістане яблука, ані вечері і мусітиме крім того бути два дні на прив'язі. Стара куховарка, що любила ведмедя так, наче рідного сина, вибігла з кухні:

— Чого ви сварите на нього, ласкава пані — кликнула. — Цілий день він був чемний як золото, дай йому Боже здоров'я! Сидів тут увесь день тихо, лагідний як янгол і все споглядав на браму, чи ви вже не надходите.

То не був той самий ведмідь.

Аксель Мунте