Сторінка:Мунте А., Франко І., Ведмеді.pdf/7

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Гей гей! — промовив він. — І що зробили б ви, якби так справді в кущах захрупотіло й якби до вас підсунулася як віл велика, чорна, погана, така, як мені тапилося бачити, буде тому літ сорок… Зі страху ви померли б. Правда? Ось послухайте, як то зі мною раз було. Тільки не бійтеся.

— Ні, ні, — заговорили всі товариші гуртом. — Розкажіть нам, просимо дуже!

Старий поправив ватру, набив тютюном свою щербату люльку, закурив від вуглика з ватри й став розказувати.

Буде тому літ із сорок, як мене мій покійний татуньо віддалу на службу таки до нашого пан-отця.

Одної неділі кажуть пан-отець до мене;

— Підеш, Грицю, до Криворівні з письмом до отця декана, а вечером вернешся додому.

А до Криворівні, бачите, буде три години ходу. Якось я дійшов, віддав листа тамошньому пане-отцеві та й хочу вертатися. А вони мені кажуть:

— Підожди, хлопче, хай відпишу.

Та я й жду. Поки написали, вже й вечоріти стало. Дали мені того листа та й кажуть:

— А тепер іди додому!

Вийшов я. Йду та йду, але й сонце не чекає і собі. Не дійшов я половини дороги, як ніч запала. Біда, думаю. Вночі самому якось небезпечно. Що тут робити? Розглядаюся навкруги, аж тут скирта сіна. Не дуже висока, а довга, як та корчма серед села.

— Гаразд, Грицю, — гадаю собі. — Лізь на скирту.