Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/111

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 103 —

а Татаре кровь нашу пють. Гляньте, якъ орда опустошила наши̂ домо̂вки; нашими жѣнками и дѣтьми вони понапыхували свои улусы. А ско̂лько вони нашого славного козацкого народу позапродували въ неволю на галєры?! Ско̂лько єго перебили! Зъ бусурманами воювати намъ слѣдъ. Самъ Богъ повелѣває напасти на ворога и по̂мстити за зневагу имени Исуса Христа, за поспалювани̂ церкви, за наругу святощѣвъ, Ходѣмо жь братя! Я вестиму передъ“.

Все Запороже рушило зъ своимъ кошовымъ Иваномъ Рогомъ, на Перекопъ. Взявши се мѣсто, спалили єго и во̂дчинили собѣ ворота въ середину крымского по̂вострова. Тутъ сѣчовики подѣлилися на двоє — одну половину повѣвъ кошовый Ро̂гъ; другу — Сѣрко. Татарски̂ бранцѣ говорили, що козако̂въ було двѣ тысячѣ, а Поляки, — що Сѣрко зо̂бравъ 20 тысячѣвъ козако̂въ. Кошовый Ро̂гъ зъ Сѣчовиками добувъ мѣсточко Арбаутукъ. Запорожцѣ безъ милосердя перебили тутъ усѣхъ мешканцѣвъ, розлетѣлись на села и скро̂зь чинили те жь саме: добро забирали, житла палили, людей мордували, не минаючи нѣ старого, нѣ малого, нѣ жѣнокъ, нѣ дѣтей. Сѣрко зъ другою половиною козако̂въ вдарився на Кафу и напавъ на улусъ Ширинбей: се бувъ сильный володарь въ Крыму, хано̂въ вазаль: козаки все попалили, всѣхъ перебили; товаръ, коней по̂гнали за собою и полонили Ширинбеєвого сына, семилѣтка зъ єго мамкою. Увесь Крымъ страшенно переполошився, Татаре покидали свои житла и втѣкали въ горы. Самъ ханъ втѣкъ зъ своєи столицѣ Бахчисарая на берегъ моря, сѣвъ на судно и поплывъ на другій берегъ зъ своима двораками, жѣнками и по̂дложницями, а свою юрту лишивъ на Божу волю. Козаки, одначе, не по̂шли на Бахчисарай: вони остерегалися, що бъ Калга, котрый бувъ тодѣ зъ Дорошенкомъ, дочувшись, що дѣється въ Крыму, не повернувъ бы назадъ, та не перестрѣвъ бы козако̂въ, перегородивши имъ дорогу черезъ Перекопску шию. Навантаживши здобычѣ, козаки повернули назадъ и благополучно прибули на свою Сѣчь. Самымъ значнѣйшимъ добуткомъ сего походу було вызволенє зъ неволѣ чиленнои силы христіянъ-бранцѣвъ. Таки̂ добутки козаки завсѣгды вважали за головну мету во̂йны зъ невѣрными и такими добутками вони все вславлялися.