Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/113

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 105 —

вызволити татарскихъ бранцѣвъ. На останку Калга обѣцявъ, вертаючись до Крыму, не роспускати орды загонами на бо̂къ.

Зложивши умовы съ Калгою, умовилися и зъ Дорошенкомъ; въ умовѣ сѣй стояло: „Дорошенко обѣцяє, що покориться по̂дъ власть Польского короля и прохатиме єго взяти все во̂йско запорозке на ласку Речи-Посполитои. Собѣскій обѣцявся выпрохати у короля прощенє козакамъ, але съ тою умовою, що бъ вони напередъ не шукали собѣ протекціи у иншихъ монархо̂въ, а корилися єдиному своєму законному королю, та вернули позабирани̂ королѣвски̂ и паньски̂ маєтности. Вважаючи на Дорошенкове проханє, Собѣскій обѣцявъ наказати бѣлоцерко̂вскому коменданту Стахурскому, що бъ во̂нъ не гнобивъ украиньского народу, вернувъ позахоплювани̂ церковни̂ речи и вывѣвъ частину свого во̂йска зъ Бѣлои-Церкви. На останку Собѣскій именемъ короля и Речи-Посполитои обѣцявъ не рушити привилеѣвъ руского духовеньства. Конечный присудъ по всѣмъ пытанямъ про непорозумѣня мѣжь козаками и Польщею бувъ дѣломъ сойму, для сего Дорошенко мусивъ вырядити своихъ по̂сланцѣвъ на соймъ у Варшаву.

Въ сихъ умовахъ у Дорошенка нѣ на крихту не було щирости. Во̂нъ годився зъ Собѣскимъ лишень тымъ, що бачивъ, якъ роздратовани̂ єго спо̂льники Татаре нападомъ на Крымъ Сѣрка и Рога. Не гадавъ Дорошенко надовго здружитися съ Польщею, а ще менше повертати Украину по̂дъ руку Польского короля. Украиньскій наро̂дъ бувъ вельми розлютованый на Польщу и готовый бувъ швидше привернути до бусурменьскои Туреччины анѣжь до римско-католицкои Польщѣ. Дорошенко, якъ и многи̂ Украинцѣ того часу голубили заповѣтну думку, поставити Украину самосто̂йною державою. Але жь, по̂сля Андрусо̂вскои умовы, не можна вже було зъ сею заповѣтною думкою опиратися на Москву, ворогуючи съ Польщею, або сподѣватися на Польщу, зрѣкшися Москвы. Обыдвѣ вони ворогували проти національныхъ змагань козако̂въ. Выпадало Дорошенкови суперечити заразомъ и Польщѣ и Москвѣ, а тымъ часомъ въ само̂й Украинѣ не було нѣ згоды, нѣ ясности въ змаганяхъ. Прихильникамъ самосто̂йности Украины треба було вдатися на якусь третю стежку; та таку, що бъ зъ неи, хочь на часъ можна було однаково захистити Украину и проти Москвы и проти Польщѣ. Такою стежкою Дорошенкови здава-