Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/117

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 109 —

Дорошенко черезъ Дубеньского листувавъ Шереметеву: ”Ты раєшь менѣ роздружитися зъ агарянами. Не самъ по собѣ, а за волею короля, нашого ласкавого державця роспочавъ я сю справу. Король съ ханомъ побратався и заприсягъ дружити съ Татарами, то якъ же можна намъ, королѣвскимъ слугамъ рвати се братерство? Нѣсть рабъ болій свого господина“. Дорошенко здався на гадяцки̂ умовы, де стояло берегти дружбу съ Татарами. Отакимъ побытомъ Дорошенко, переговорюючи зъ московскими урядниками, то похвалявся трощити съ Татарами Польского короля, то спо̂лку свою съ Татарами выправдувавъ волею того самого короля.

Не такъ остро писавъ до Шереметева митрополіта Осипъ: во̂нъ нѣ на крихту не натякавъ, що радитиме гетьманови покоритися царю; нѣ єдиного слова не пустивъ про розлуку съ Татарами, а говоривъ лишень про велику ревно̂сть гетьмана на службѣ и Польскому королю и Московскому царю. За ко̂лька днѣвъ по̂сля Дубеньского прибувъ у Чигиринъ новый гонець Шереметева Чекаловскій на розвѣдки. Єму насыпавъ Дорошенко ще бо̂льшь милыхъ для Москвы сло̂въ: „Я майже сподѣваюся, що зъ Божои помочи, та зъ моєи дбалости не то що отсей бо̂къ Украины, де мы теперь перебуваємо — перейде по̂дъ руку царя, а навѣть Перемышль, Ярославъ, Галичь, Льво̂въ, Володимиръ, всѣ отси̂ головни̂ мѣста князѣвства руского — прилучимо до стародавнои столицѣ Кієва и во̂ддамо по̂д высоку и мо̂цну руку царя. Лишень раявъ бы я цареви, абы во̂нъ держався съ ханомъ братерства: воно правда, що ханъ поганинъ, та се дармо. Отодѣ бъ и Украина безпечно собѣ перебувала и нѣхто съ царскихъ ворого̂въ не посмѣвъ бы й гадати нѣчого лихого проти царя.“ Таке саме промовлявъ и митрополіта Тукальскій, съ котрымъ бачився Чекаловскій. Видко було, що митрополіта все радився зъ Дорошенкомъ про те, якъ розмовляти съ царскими гонцями, котри̂ приѣздили въ Чигиринъ. Незабаромъ прибувъ зъ Москвы въ Переяславъ царскій стряпчій Василь Тяпкинъ, що бъ прихиляти Дорошенка, абы гетьманъ зрѣкся спо̂лки съ Татарами и покорився волѣ Московского царя. Тяпкинъ по̂славъ у Чигиринъ царску грамоту: вона була такъ написана, що зъ неи козаки могли выводити, нѣ-бы-то царь по̂дмовлявъ ихъ до себе въ по̂дданки. Дорошенко скликавъ на раду полковнико̂въ и значныхъ коза-