вославне духовеньство, а митрополіта найпершь усѣхъ потайно сприяє замѣрамъ украиньского народу и промовивъ:
„Коли такъ, то вы поѣдете въ Варшаву и тамъ выяснѣть королю, чому се вы вважаєте, що православному духовеньству не припадає мѣшатися въ мирски̂ справы“. Во̂нъ велѣвъ поважно̂й вартѣ провести до Варшавы Тукальского и Хмельниченка. Зъ Варшавы ихъ вырядили до Марієнбургу де й замкнули въ фортецѣ.
Справившись зъ духовеньствомъ, Чернецкій зъ во̂йскомъ рушивъ на Чигиринъ, заво̂звавши туды й Тетеру. У Бруховецкого було во̂йска омаль, тымъ-то во̂нъ не вступивъ въ бо̂й, а взявъ на Бужинъ,[1] де бувъ Сѣрко. Чернецкій на вздого̂нъ єго вырядивъ во̂йско по̂дъ урядомъ Незабитовского и Тетери, а самъ пустився корити повставши̂ украиньски̂ мѣста и завернувъ въ Субото̂въ;[2] колись се була маєтно̂сть Богдана Хмельницкого; тутъ колись перебувавъ въ полонѣ самъ Чернецкій, полоненый гетьманомъ Богданомъ въ бою бо̂ля Жовтыхъ-Во̂дъ. Мабуть згадавъ тутъ Чернецкій сю минувшину и споминки розжеврѣли у него зло̂сть до поко̂йного ворога Польщѣ. Чернецкій звелѣвъ роскопати въ церквѣ Богданову могилу, до̂стати труну, выняти зъ неи и пороскидати псамъ на наругу Богданови̂ ко̂стки. Зъ Суботова Чернецкій взявъ на Смѣлу, де выпавъ у него невеликій бо̂й съ Косаговымъ; мабуть зъ сего бою не выйшло значныхъ добутко̂въ. Дальше Чернецкій по̂до̂йшовъ до Стеблова,[3] и вырядивъ Сурмача вымагати здачи по добро̂й волѣ. Стебло̂вцѣ спротивилися, тодѣ Чернецкій роспочавъ приступъ. На лихо обложенцямъ у церквѣ, де бувъ зложеный порохъ, зробився выбухъ и по̂днявъ переполохъ: въ сю годину Поляки принялися по̂дтинати браму. Обложенцѣ здалися. Поляки и Татаре пустилися грабувати мѣсто и мордувати людей. Буджацки̂ и нагайски̂ Татаре перебилися мѣжь собою за здобычь. Зо̂йшовшися зновъ зъ Маховскимъ и Собѣскимъ, Чернецкій по̂шовъ зъ ними проти Бруховецкого, котрый зъ Бужина звернувъ у Канѣвъ и тутъ засѣвъ. Ко̂лька разо̂въ Чернецкій нападавъ на Канѣвъ, та все даремне; тодѣ во̂нъ вернувся въ Корсунъ и почавъ окрѣпляти
