„Та вы даремне страхаєтеся, вмовлявъ ихъ воєвода: такои думки у царя нема“.
На се єму духовни̂ во̂дповѣдали:
„А намъ здається, що про сю рѣчь ты маєшь во̂дъ царя потайный наказъ“.
Воєвода промовивъ:
„Нѣ, такого наказу до мене не приходило, и гетьманъ про се нѣчого до мене не писавъ. А отъ, ты, єпископе! промовлявъ тутъ, що вамъ не можна жити, коли Москва нашле до васъ митрополіту; таки̂ твои речи не пристойни̂. Хиба царгородскій патріярха благословлявъ васъ спротивлятися Божо̂й волѣ и царскому наказу? Та й тебе самого постановивъ єпископомъ нѣхто иншій, якъ московскій патріярха“.
„Мы прохаємо, во̂дповѣвъ Методій: нехай царь пошанує насъ, нехай каже намъ самымъ выбрати митрополіту; а коли вже заманулося цареви, що бъ нашь митрополіта стоявъ по̂дъ благословенємъ московского патріярхи, такъ нехай про те листує до царгородского патріярхи. А ты наше проханє прийми въ Кієвѣ и пусти нашихъ по̂сланцѣвъ до царя прохати, що бъ мы выбрали собѣ митрополіту по нашимъ старосвѣцкимъ правамъ и во̂льностямъ“.
„Непристойно менѣ приймати ваше проханє, бо се рѣчь духовна, а по̂сланцѣвъ своихъ выряжайте въ Москву, нехай идуть“, во̂дповѣвъ Шереметевъ.
Другого, чи третёго дня печерскій архимандрита, зустрѣвши воєводу въ Софійско̂й церквѣ, зновъ вырѣкъ єму, що не приходиться насылати въ Кієвъ митрополіту зъ Москвы. На се воєвода во̂дповѣвъ єму: „Вамъ нѣ за що ремствувати на гетьмана, хочь во̂нъ, пробуваючи въ Москвѣ, замысливъ собѣ сю справу и прохавъ про неи царя; але жь во̂нъ сподѣвався, що й вы на те пристанете, бо зъ ласки Божои Украина прилучилася до Великои Росіи, во̂дповѣдно народному слѣзному бажаню. Та до того жь царь про сю справу порозумѣється съ царгородскимъ патріярхою и якъ патріярха порадить, такій й наказъ выйде во̂дъ царя“.
Архимандрита во̂дповѣвъ: „Бувъ у Царгородѣ попередъ сего патріярхою Партеній: отожь духовеньство и миряне не схотѣли бо̂льше держати єго своимъ пастиремъ и зсадили єго; а натомѣсць посадили Діонизія, котрый вовѣки не бажавъ
