Сторінка:Міртала.djvu/73

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вигляд. Затремтіла вона і зблідла, коли, за першого разу, молодий служник, вбігши до перестилю, завідомив присутніх про прибуття господаря дому. Одночасно, через відкриту настіж колонаду з попідношеними над нею, барвистими запиналами для впущення до середини дому літнього тепла та пахощів розквітлих в перестилю рослин, побачила вона високого, молодого ще, кремезного й чорнявого чоловіка, що швидкими кроками переходив дві просторі залі. Звіддалік уже запримітила, що рухи йому були жваві, риси обличчя красиві, але ж чорні брови супилися грізно й суворо над його спущеними в якійсь задумі очима. В втім, ледве він переступив поріг перестилю та, звівши очі, позирнув на згуртованих там людей, приязний усміх злагодив суворість його рис, а мужній, гучний його голос, що позначався призвичаєнням до виголошення наказів та вироків серед розлеглих просторів базилік та торжищ, вимовив щире привітання, і — о, диво-дивина! — рука з-під фалдів плаща видобула дитячу забавку. Це був чудовий, майстерно складаний з гнучких золотих обручиків м'яч. Малий Гельвідій підскочив до батька, той на хвилинку високо підняв його на сильних руках, а потім, сміючись, так сильно шпурнув золотого м'яча, що він, еластично підскокуючи й бряжчучи, пролетів через перестиль і зник в густій прозелені муріжковій, що стелилася побіля підніжжя колон.