з них снувалося зроджене в її голові, щоразу новіше й чудовніше мереживо; а потім ще за сум, що проймав її брудне, гидке, задушне повітря та за острах, що збуджував у ній сирієць Сілас, батьків ворог, що й її саму часто-густо переслідує брутальними мигами та словами…
Таджеж і зараз вона знову чує Сіласів голос! О! цей голос вирізнюється з юрби, біжить за нею, зближається сумішно з іншим якимсь жіночим голосом, що десь вона його також чула… Це її саме наздоганяють ці два похриплі, лайливі голоси, заводячись у подібному до конячого іржання реготі. До того ж біжить за нею й також наздоганяє її й прудке тупотіння ніг… Не мала сумніву, що в прозорому присмерку її зауважив Сілас, що гуляв коло шинку. Побігла так швидко, що їй віддиху в грудях бракувало. Базар був порожній, лише щільно позапирані будинки, порожні ґанки; й он там… отой жахний, п'яний, шалений вереск шинку…
— Заклинаюся Молохом і Ваалом, богами моїх предків! не випурхнеш мені цього разу, охляла перепілко! Таки хоч раз схоплю тебе й нагодую досхочу свинячим м'ясом та моїми обіймами…
— Хай раніш, Сіласе, я її пазурями своїми пригорну, цю трикляту гаптарку, що має замінити мене на службі у шанобливої Фанії! — верещав задиханий жіночий голос.
Міртала, хоч жах її проймав, впізнала голос смуглявої египтянки Хромії, Фаніїної гардеробниці,
